Новий мешканець: загадковий переїзд у квартиру № 23.

В квартиру № 23 переїжджав новий мешканець, троє чоловіків заносили нехитрі пожитки. Досвідчена Лариса Матвіївна одразу визначила, хто з них вантажник, а хто господар. До господаря і підійшла.

— Ласкаво просимо, я тут представник будинкового комітету, — відрекомендувалася вона. — Майже управитель. Ви до нас надовго чи ні?

— Як вийде, — відповів чоловік. — Поки зняв житло в оренду, але мрію згодом викупити. Маю честь представитись: Євген Ілліч Кудря.

Лариса помітила, що серед речей Євгена немає нічого дитячого та жіночого. Отже, дядечко безсімейний. Це насторожує. З тишею й порядком у безсімейних завжди не дуже. Шум, п’янки, жінки…

— Звуть мене Лариса Матвіївна, — промовила вона. — Прізвище моє — Плахотнюк, але не тіштеся. У мене не пошалієш. Ви п’єте?

— Так! — сказав чоловік. — Як ломовий візник!

— Палите?

— Так!

— По ночах скандалите?

— Обов’язково!

— Непристойних жінок додому водите?

— Безперечно! Як же без них?

— Просто камінь з душі зняли, — відповіла Лариса Плахотнюк. — Якось нарешті нормальний мешканець з’явився.

Вантажники засміялися, Євген теж.

— Будуть питання — звертайтеся, — додала Лариса. — Я живу на два поверхи вище. І майте на увазі, що будинок у нас передовий. Квіти, суботники, прибирання… не полінуєшся! Я буду залучати вас до громадської роботи!

Попри побоювання, Євген Ілліч виявився досить спокійним мешканцем. Він десь працював позмінно, вихідні зазвичай проводив вдома. Підозрілих гостей не водив, музику на всю потужність не вмикав, у стіни перфоратором не грюкав.

Бачачи, що Кудря — чоловік серйозний, Лариса трохи обнагліла. Вечорами вона зі стайкою таких же активісток носилася по корпусу, вирішуючи темряву насущних побутових задач. І якщо будинковий актив терміново потребував чоловічої сили, управителька Плахотнюк, пробігаючи повз, запросто тарабанила у двері номер 23.

— Євген Ілліч, відгукніться! Мені вас треба!

— А мені вас треба! — в тон їй відгукувався Кудря.

Занята громадським навантаженням, Лариса навіть не помічала двозначності такого привітання. За плечима в неї були два розлучення, вдома росли двоє дітей, особисте життя давно було закинуте на антресолі буття. Вся жіноча енергія і все вільний час йшли в управління домом.

— Євген Ілліч, мені вас треба!

— А мені вас, Лариса Матвіївна!

— В електриці випадково не розбираєтесь? Щиток на сходах дивно гуде!

— Випадково розбираюсь. Зараз візьму прилад.

— Євген Ілліч, мені вас треба!

— А мені вас!

— Рятуйте! На козирок під’їзду хтось котеня закинув.

— Зараз візьму драбину, допомога вже близько.

— Євген Ілліч, мені вас треба… Євген Ілліч…

А потім до Кудря прийшла жінка. Лариса Матвіївна засікла чужу гостю щонайменше двічі. Гостя піднімалась у квартиру номер 23, Євген відчиняв двері й впускав її. Управителька Плахотнюк особисто бачила це з верхнього майданчика.

Здавалося б, що тут дивного? Незнайомка приходила легка, на високому підборі, в короткій сукні, вся така себе, дуже класно нафарбована… і цим вона категорично не сподобалася Ларисі. Хоч убий — не сподобалася!

На столі чекали стоси папірців з планами громадської діяльності, кошторисами, афішами, квитками і проектами з розвитку дому. Завжди Лариса Матвіївна з задоволенням порпалася в них, але… сьогодні ввечері вони раптом здалися їй непотрібними.

Сусід Євген Кудря завів собі нафарбовану ціпу в міні-спідниці. І це якось нечесно. Неправильно це. Чому? Чорт його знає.

Лариса стояла перед дзеркалом і розглядала свої сорок два роки.

— Що він в цій заразі знайшов? — раптом запитала вона себе. — Мене штукатуркою не обманеш, я птах битий. Вона мене максимум на три роки молодша. Або навіть менше!

Лариса опустила очі на свої ноги, втягнула животик, повернулась так і інакше.

— Міні-спідниця, каблучок? Фі, бачили ми таких… молодих! Я теж можу дозволити собі міні! Ось візьму і надягну прямо зараз! Просто так, щоб знали!

Хто про це має знати, Лариса не уточнила, але з квартири вийшла в сукні з відкритими колінами, зачесана і підфарбована. В руці в неї, як завжди, були важливі папки і будинкові папери.

Цокаючи туфельками, Лариса спустилася по сходах. Стукати до Євгена вона не збиралася, навіщо відволікати людину від приємної незнайомки. Але Кудря сам відчинив двері — він виносив сміття.

— Лариса Матвіївна? — здивувався він. — Добрий вечір. Яка ви сьогодні чарівна! Ви до мене?

— Ні, Євген Ілліч, — байдужо відказала управителька Плахотнюк. — У вас вечірка і гості, не хочу турбувати по-дурниці.

— Гості? — перепитав Кудря. — Ви про мою колишню дружину? Вона вже пішла. Їй потрібно було підписати документи про відсутність майнових претензій і про правила відвідування дитини.

“Колишня? Слава богу!” — подумала Лариса Матвіївна.

Чи вона сказала це вголос? Вона притулилася до поручнів і чомусь одразу забула, куди йшла зі своїми паперами, наряджена і в красивій сукні.

— Ви шикарна жінка, Лариса, — сказав Кудря, дивлячись на її наряд. — Вас квітами треба зустрічати, а я тут зі сміттям шастаю.

— Смішно виглядаю, так? — запитала Лариса. — Ні вдень, ні вночі від мене нема спокою, зовсім в канцелярську мишу перетворилася.

— Не беріть до серця, — сказав Євген. — Мені вас треба.

— А мені вас, — сказала Лариса.