Подруга моєї дружини постійно опиняється в неприємностях, навіть не намагаючись

Ірина – найближча подруга моєї дружини, яка постійно потрапляє в вкрай неприємні ситуації, хоча спеціально нічого для цього не робить. Просто у неї таке везіння – чи, швидше, невезіння.

Перший дивний випадок стався з нею десь три роки тому.

Іра поверталася з роботи опівночі, припаркувала машину і, як зазвичай, квапливо рушила в захоплюючий стометровий забіг до дверей під’їзду. Не добігла трохи більше кількох метрів.

З темряви вигулькнули двоє в капюшонах і порадили: “Стій спокійно”, попросили гроші, коштовності та інші речі. А щоб жертва не стала сперечатись, хулігани вдарили Іру по голові биткою.

Результат: струс мозку, велика гематома, ну і ще дрібниці: сумка з важливими документами, грошима, ключами, правами і паспортами. Після цього лиха бідолашна, як належить, звернулася із заявою до міліції. Поліція неохоче відкрила справу, але швидко і закрила через “неможливість встановлення особи, що підлягає відповідальності”.

Ірі було дуже образливо, але вона не стала здаватися й обійшла всі квартири, допитуючи своїх сусідів, хто міг щось бачити або чути.

Нарешті їй пощастило: знайшлася людина, у якої тієї ночі під під’їздом стояла машина з увімкненим відеореєстратором. Більше того, цей чоловік, побачивши вранці, що сталося, самостійно приніс відео в міліцію (приблизно в той час, коли Іра з перев’язаною головою писала заяву). Чоловіка з активною життєвою позицією подякували, але сказали, що момент нападу не зовсім чіткий, а слів взагалі не чути. Та й обличчя з’явилися тільки на мить, коли вони пробігали повз машину із жіночою сумочкою. Якби на їхніх футболках був написаний номер паспорта чи адреса, або якщо б вони голосно і чітко вимовили свої прізвища на камеру. Якщо у вас все, то дякуємо за сигнал.

Прийшлося Ірі змиритися, а відео залишити на пам’ять.

Відтоді чоловік намагався зустрічати бідолашну на паркінгу, а діти спостерігали з вікна.

Але чоловік теж був зайнятою людиною й іноді повертався з роботи ще пізніше. Хоч-не-хоч, а Ірі все ж доводилося періодично самій іти від машини до під’їзду, і рано чи пізно сценарій майже повністю повторився. Розбіжності були у незначних деталях: після такого ж удару по голові, жертва не впала, як минулого разу, а встигла скористатись газовим балончиком, тому ударів було всього два (другий сильніший за перший).

А міліція на цей раз закрила справу ще швидше, адже жертва взагалі не бачила облич нападників.

З тих пір минув нервовий рік, за який чоловік зібрав речі і назавжди від’їхав за кордон у пошуках легшого життя, а Іра змінила кілька місць роботи, зробила нову зачіску і ремонт у квартирі.

І ось одного разу наша героїня заїхала на автомийку та впізнала одного зі своїх нападників. Було видно, що він знає працівників мийки, та й вони його бачили раніше. Але в міліції категорично заявили:
– Навіть якщо це він, нічого не можемо йому пред’явити, те відео доказом бути не може, по-перше – неясне, до того ж невідомо, чи це він бив вас, чи просто вийшов з під’їзду з битою, та й чи він це взагалі? Ніхто не дасть нам проводити засідки на автомийці. Тому носіть, можливо, німецьку каску, шановна, якщо вже швендяєтеся вночі.

Минув ще один рік, протягом якого головний біль вщух, а Іра закохалася та навіть вийшла заміж.

І невдовзі, стару справу про пограбування якимсь дивом знову відкрили, обидвох нападників затримали, а потім, урочисто відправили на дванадцять років у далеке місце утримання.

Життя Іри почало налагоджуватися, але легкі кримінальні неприємності продовжували знаходити її.

Одного разу ввечері, поспішаючи на важливу зустріч, Іра залишила машину і пірнула в метро. Вийшовши на вулицю, виявила довгий розріз на своїй улюбленій сумці, а всередині не виявилося гаманця з документами, кредитками і грошима на відпустку. Зробила кілька слізливих схлипів і зателефонувала чоловікові (на щастя, телефон залишився при ній):
– Привіт, Зайчику, не повіриш, мене знову обікрали, швидше за все в метро.

Чоловік одразу відповів:
– Ірусь, не хвилюйся, все буде добре. Де ти?
– Біля станції «Київська».
– Не вимикай телефон, зайди назад у метро і як тільки побачиш міліціонера, підійди та дай йому трубку.

Через кілька хвилин постраждала вже сиділа в відділку метро, а працівники пропонували їй чай: зелений, чорний або чорний з бергамотом.

А через дві години до кімнати ввійшов спітнілий, але дуже задоволений капітан з жіночим кошельком у руках.

У кошельку було все до копійки, навіть гроші.

Добре бути заміжнею за генералом поліції.