Поки я існую…

Оксана росла слухняною дитиною. Вчилася добре, не створювала мамі з бабусею особливих клопотів. Останнього року школи закохалась, і все змінилось. Вона почала прогулювати уроки, грубити, яскраво фарбуватись. Наталка випадково знайшла в шухляді дочкиній дорогу косметику.

— Подарували, — відповіла та.

— Хто ж такий щедрий? — зацікавилась мати.

— Богдан.

— Так? А звідки в нього гроші? — Наталка подумала, що це однокласник.

— Він уже працює.

Ось так мати й дізналась, що в доньки не просто хлопець, а дорослий чоловік з вищою освітою.

— Ти ж розумієш, що ще замала для таких стосунків? — почала Наталка.

— Я не маленька. Тобі можна було, а мені — ні?

Мати збентежено заморгала.

— А чи не вагітна ти?

— Так, мамо, — вибухнула Оксана. — Ти мене народила у вісімнадцять. Яблучко від яблуньки, як кажуть. Ти ж завжди казала, що я в тебе…

Наталка з жахом дивилась на доньку.

— Я пішла.

— Куди? Ми ж не домовились! — мати кинулась за нею. — А уроки? До екзаменів рукою подати…

Оксана рвучко випросталась, скинула з обличчя пасмо волосся й викликаюче подивилась на матір.

— Уроки… А з ким ти по вечорах затримуєшся? Думаєш, я не знаю?

Наталці здавалось, що донька нічого не помічає. Оксана кинула на неї переможний погляд і вийшла.

— Оксано! — безпорадно скрикнула мати в двері.

Вона повільно повернулась у кімнату й сіла на диван. Донька справді виросла — і проблеми теж. Вагітна… Боже, не може бути! Треба було раніше поговорити. Тепер шкода. Хто залишався? Тільки мати.

— Мамо, що робити? Оксана зустрічається з дорослим… Вона вагітна, — вилила душу Наталка у телефон.

— А ти не накручуєш себе?

— Ні. Все правда. Вона не слухає…

— Весь у тебе. Ти теж мене не дуже слухала. Треба було виходити за того… Як його?

— Я ж не любила його. Це не про мене.

— Саме про тебе. Вийшла б вовчанкою — був би у Оксани батько.

Наталка зрозуміла: мати мала рацію.

— Мам… Чому не дозволила мені зробити аборт? — тихо спитала вона.

— А ти шкодуєш?

— Ні, але…

— Ось і відповідь. Уяви життя без Оксани. Тільки не дави на неї — буде гірше.

Вони довго говорили. Наталка не лягала, чекаючи доньку. Коли та повернулась, мати увійшла до кімнати. Оксана знімала через голову толстовку. Погляд Наталки впіймав оголений живіт. Донька завжди була стрункою, але тепер здалось — вона заокруглилась.

— Скільки вже? Три місяці? — приглушено спитала Наталка.

Оксана здригнулась, притиснула до живота одяг.

— Донечко моя… — мати підійшла й обійняла її. — Я не сварюсь. Хочу допомогти.

Донька підняла на неї очі — вони були повні сліз.

— Він обіцяв, що нічого не буде…

— Він знає?

Оксана кивнула.

— І що далі?

— Пробач, мамо…

— Не плач. Де ви познайомились? Як він заробляє?

— Він добре заробляє… Ми одружимось після школи.

Наталка стиснула зуби. Так схоже на її минуле…

Вранці вона знову заговорила про аборт.

— Подумай, не руйнуй життя. Я через це пройшла — знаю, як тяжко. Через кілька років ти подивишся на все інакше…

— А ти шкодувала, що народила мене? — раптом спитала Оксана.

— Спочатку — так. А потім… Ні. Я тебе люблю. Тому й хочу вберегти.

У серпні Оксана вийшла за Богдана. Наталка не наважувалась переїхати до свого Олега, але коли доньку з чоловіком попросили з квартири, вона погодилась приютити їх.

— Ти врешті переїжджаєш до мене, — Олег радісно обійняв її.

Та щастя було недовгим. Незабаром Наталка зрозуміла: вагітна. Вона ховала правду, боячись осуду доньки. Та здогадалась — і розлютилась:

— Ти що, з’їхала з глузду? Народиш у сорок?

— Мені тридцять сім!

— Зроби аборт!

Олег довідався й образився, що Наталка не сказала. Але одного разу, коли вона носила онука на руках, раптово закрутило живіт. Лікарі констатували: викидень.

— Це через Оксану! Вона спеціально навантажувала тебе! — гарячився Олег.

— Не смій так говорити! Вона — моя дитина!

— А я? — стисло спитав він.

Вночі Олег пішов. Наталка збирала речі. Та він повернувся:

— Я нікуди тебе не відпущу.

Вони вирішили поїхати відпочити. Наталка нарешті відчула себе вільно. А коли повернулась, Олег запропонував офіційно.

— Мам, я радий за тебе, — сказала Оксана.

Дочка справді виросла.

Тепер, коли Олег грався з онуком, Наталка усміхалася. Він би став чудовим батьком. А що, як спробувати ще раз? Вона ж має право на щастя…