Свекруха приїхала з речами – і знову почалося!

Свекруха повернулася з речами

Оксана стояла біля вікна й дивилася, як дощ дзвонив по підвіконню. За спиною чулися тихі кроки чоловіка, який метушився по хаті з телефоном у руках. Третій годині він з кимось говорив, але так тихо, що розібрати слова було неможливо.

Василю, що сталося? не витримала вона, обертаючись до нього. Ти цілий день як на голках.

Василь зупинився посеред кімнати й провинувато глянув на дружину. У руках у нього досі був телефон, на екрані якого блимали якісь повідомлення.

Оксанко, треба тобі дещо сказати, почав він нерішуче. Тільки не хвилюйся відразу, гаразд?

Серце в Оксани стиснулося. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила всі його інтонації. Такий голос бував лише перед серйозними розмовами.

Кажи вже, вона сіла на край дивана.

Мати повертається.

Як це повертається? Оксана здивовано подивилася на чоловіка. Звідки?

Із Одеси. Від Тетянки. Посварилися, і тепер мама хоче повернутися. До нас.

Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Ганна Іванівна, свекруха, переїхала до молодшої дочки півроку тому після чергової сварки в їхній родині. Тоді Оксана подумала, що нарешті зможе спокійно жити у власній хаті, не озираючись на чиюсь думку з будь-якого приводу.

Василю, ні, рішуче сказала вона. Ми ж домовилися. Памятаєш, що було минулого разу?

Оксано, вона моя мати, Василь сів поруч. Їй нема куди йти.

У неї ж своя квартира!

Там зараз жильці. Мама здала її на довгий термін, коли виїжджала. Договір до кінця року.

Оксана заплющила очі і намагалася заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження про їжу, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку, кожного рішення.

А що трапилося з Тетяною? запитала вона.

Не знаю точно. Мама лише сказала, що більше не може там бути. Зять не зміг із нею ладнати.

І на скільки вона планує до нас?

До кінця року, поки не звільниться її квартира.

Оксана встала й пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її негідною свого сина.

Василю, я не можу, сказала вона, зупиняючись перед чоловіком. Не можу знову через це проходити.

Оксано, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми багато чому її навчили.

Твоя мати ніколи не зміниться. Вона завжди вважатиме мене винуватою у всіх проблемах цієї родини.

Василь мовчав. Він знав, що дружина має рацію. Мати дійсно ніколи не приймала Оксану, знаходила в ній вади там, де їх не було.

Коли вона приїде? втомлено запитала Оксана.

Завтра вранці.

Завтра? Оксана аж підскочила від несподіванки. Василю, ти з глузду зїхав? Чому не попередив раніше?

Вона лише сьогодні подзвонила. Каже, квиток уже купила.

Чудово, Оксана похитала головою. Значить, вона навіть не збиралася питати дозволу. Просто поставила нас перед фактом.

Оксано, ну що я міг зробити? Сказати матері, щоб ночувала на вокзалі?

Могла б в готелі зупинитися. Або до якихось подруг.

У неї нема грошей на готель. А подруги… Ти ж знаєш, який у неї характер.

Оксана дуже добре знала. Ганна Іванівна встигла посваритися з усіма сусідами, з усіма знайомими. Вічно всім незадоволена, всіх критикує.

Ввечері за вечерею вони розповіли дітям. Чотирнадцятирічний Андрійко знизав плечима для нього бабуся була просто бабусею, яка інколи дарувала гроші й інколи лаялася. А от одинадцятирічна Софійка насупилася.

Вона знову буде казати, що я неправильно уроки роблю? запитала дівчинка.

Софійко, бабуся тобі добра бажає, намагався пояснити батько.

Тоді нехай бажає здалеку, буркнула донька, і Оксана ледве втрималася, щоб не посміхнутися.

Вранці Оксана спеціально встала раніше і приготувала сніданок. Хотіла, щоб свекруха відразу побачила, що в хаті лад, що вона гарна господиня. Хоч розуміла, що це марно Ганна Іванівна все одно знайде до чого причепитися.

О десятій роздався дзвінок у двері. Василь кинувся відчиняти, а Оксана лишилася на кухні, нервово витираючи й без того чисті тарілки.

Васечку, синочку мій! почувся голос свекрухи з передпокою. Як же я занудилася!

Мамо, заходь, заходь. Як доїхала?

Жахливо доїхала. У потязі душно було, кондиціонер не працював. А ще в нашому вагоні якийсь пяний їхав, усю ніч галасував.

Оксана глибоко зітхнула й вийшла у передпокій. Ганна Іванівна стояла в оточенні сумок і валіз. Їх було так багато, що здавалося, вона переїжджає назавжди