«Свекруха запросила в гості, але діти втомили її за день»

Було це давно, але досі пам’ятається, немов учора… Свекруха запросила нас на вихідні до свого дому за містом, але у мене, чесно кажучи, не горіло бажання їхати. Наші стосунки завжди були… скажімо так, прохолодні. Ми не сварились, але й теплоти між нами теж не було. Вона дзвонила рідко, лише щоб дізнатись про онуків, і я була рада, що спілкування обмежувалось короткими розмовами. Але після виходу на пенсію Ганна Миколаївна раптом вирішила стати “бабусею року” і побачити дітей. “Приїжджайте на шашлики, повдихаємо свіжого повітря, відпочинемо!” — запрошувала вона. Ну що ж, якщо чоловікові це не важко, а дітям буде цікаво — я погодилась.

Чоловік навіть відпросився з роботи раніше. Приїхали, влаштувались, шашлики допікаються, дітлахи тішаться, погода чудова. Нас поселили на другому поверсі — затишно, просторо. Вечір минув добре, свікор налив синові пару чарок, вони розбалакались. Я тим часом клала молодшого сина спати, а старший залишився у дворі з бабусею та дідом — ще й сусіди підійшли. Через пару годин повертаюсь, а свекруха вже зі скривленим обличчям: “Забирай його. Він у мене всі сили витяг! Носиться без кінця!”

На ранок я встала раніше, пішла готувати сніданок. Молодший був зі мною на кухні, старший прокинувся пізніше та вийшов у двір гратись у м’яча. І раптом у кімнату вривається Ганна Миколаївна, вся на нервах: “У тебе син зовсім невихований! По сходах бігав, кричав, а тут гості ще сплять!” Та тільки ніхто не спав — було вже майже дев’ята. А мій син не бігав, а йшов обережно. Але її вже не переконати — якщо онук шумить, значить, я погана мати.

Пізніше старший знову пробіг по сходах, коли всі були на дворі. “Ось! Знову бігає! Ніякого спокою!” — з перебільшеною долею драматизму зітхнула вона й театрально притулила долоню до чола. Я стрималась, але всередині вже кипіла: “А навіщо ви нас кликали, якщо вам заважають власніте онуки?!”

А потім молодший син розревівся — у нього різались зубки. Почалась істерика. Свекруха схопилась, наче її струмом ударило: “Ой, усе! Я так не витримаю! Їдьте сьогодні! Ще день — і в мене з головою буде біда!” — скрикнула вона з виглядом мучениці. Чоловік спробував заперечити: “Мамо, я ще вчорашнього не виспався, мені за кермо не можна!” Вона миттю схопилась за алкотестером. Так, ви не помилились — вона що півгодини міряла рівень алкоголю в крові сина, щоб знати, коли можна нас виставити.

До обіду ми вже збирали речі. Попрощались холодно. Чоловік досі спілкується з батьками, а я більше не беру слухавку. І не збираюсь. Нещодавно вона знову подзвонила — запросила зустрічати Новий рік у її заміському “раю”. Я відповіла рішуче: “Ні. Мені вистачило одного разу. Вашого гостинства — понад усе”.