Все станеться по моєму бажанню

Ольга Миколаївна сиділа в кріслі-гойдалці, тримаючи в руках в’язання. Поруч, на старенькому дивані, мирно спав онук. Вона дивилася на нього з ніжністю й тихим задоволенням. «Ось, росте здоровенький, а все завдяки моїм старанням», — подумала вона.

Ольга Миколаївна завжди пишалася вмінням економити. У молодості, коли вони з чоловіком лише починали жити разом, доводилося рахувати кожну копійку. Але саме тоді вона навчилася знаходити радість у простих речах і цінувати те, що є. Вона знала, як приготувати смачну страву з мінімуму продуктів, як полагодити старий одяг, щоб він служив ще довгі роки, як виростити дітей здоровими і щасливими, не витрачаючи зайвого.

Тепер, коли дочка Соломія вийшла заміж за Богдана, Ольга Миколаївна помітила, що Богдан зовсім забув про цінність ощадливості. Богдан заробляв непогано, але, на її думку, гроші витрачалися даремно. Нові іграшки, дорогі підгузки, модний одяг — все це здавалося їй зайвим. «Колись і в полі народжували!» — часто повторювала вона, згадуючи часи, коли доводилося обходитися мінімумом.

Вона глянула на онука, одягненого в добротну кофтинку, передану сусідкою. «Навіщо витрачати гроші на нові речі, якщо старі анітрохи не гірші?» — думала Ольга Миколаївна. Вона бачила, як Соломія намагається наслідувати її приклад, але Богдана це, схоже, дратувало. Він постійно купував щось нове, не розуміючи, що головне — не кількість речей, а вміння ними розпоряджатися.

Ольга Миколаївна зітхнула й продовжила в’язати. «Молодь зараз інша, — думала вона. — Їм усе подавай найкраще, модне, дороге. А ж колись люди вміли задовольнятися малим і при цьому були щасливі». Вона згадала, як сама виховувала Соломію, вчила її цінувати працю й економити.

Богдан сидів у своєму кабінеті, втупившись у вікно, за яким повільно темніло небо. Робота була звичною рутиною, але сьогодні думки ніяк не хотіли зосереджуватися на звітах і графіках. Його розум знову і знову повертався до однієї й тієї ж ситуації вдома. Дружина Соломія та її мати, теща Ольга Миколаївна, давно перетворили життя Богдана на справжній жах ощадливих.

Колись вони жили скромно, майже бідно. Економія стала їхнім другим ім’ям. Тоді це було виправдано: зарплати ледве вистачало на їжу й комунальні послуги. Але все змінилося, коли Богдан влаштувався на нову роботу. Тепер він отримував гідну зарплату, що дозволяла жити без огляду на кожну гривню. Проте Соломія й Ольга Миколаївна продовжували поводитися так, ніби грошей зовсім немає.

Богдану здавалося, що кожен раз, коли він намагався зробити щось хороше для родини, натикався на хвилю спротиву. Якщо купував дружині сукню, вона одразу починала шукати аналог дешевше. Якщо брав новий телефон, Соломія миттєво знаходила причину, чому старий ще придатний. Все це супроводжувалося нескінченними повчаннями від Ольги Миколаївни про те, як колись люди обходилися без усього цього.

Але справжнім випробуванням стало народження дитини. Здавалося б, тепер у них є привід радіТа ж коли Богдан купив якісні підгузки, Соломія сховала їх у шафу, промовивши: “Ми й без них обійдемося, як усі нормальні люди”.