Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії**

Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися прийшов, чи щось у ній змінилося, тільки одного разу Олег глянув на неї по-новому, наче побачив уперше, і світ перевернувся з ніг на голову в очах закоханого хлопця.

Після пар він чекав на Марійку біля входу до університету. Але вона пробігла повз, навіть не помітивши його. Підійшла до якогось чоловіка, і вони пішли разом. Олег ще довго стояв і дивився їм услід, намагаючись пригасити в душі розчарування й гнів.

А чого він хотів? Щоб вона чекала, поки він, нарешті, її роздивиться? Незвично було б, якби у такої дівчини, як Марійка, не було хлопця.

Одного разу вона прийшла на пари з почервонілими від сліз очима. Весь день була тиха й задумлива. Він знову чекав на неї біля університету. На цей раз ніхто її не зустрічав, і Олег наважився підійти.

— Додому? — запитав він.

— Ні, до бабусі. Зараз у неї живу. Вона хворіє.

Марійка розповіла, що в бабусі підвищений тиск і болять суглоби. Навесні їй завжди гіршає. Навіть на вулицю не виходить.

Олег ішов поруч і ледве слухав свою супутницю, відчуваючи себе на сьомому небі від щастя. Серце радісно билося в грудях, а в голові пульсувало найкраще ім’я на світі — Марійка, Марійка, Марійка.

Жила вона за три зупинки від університету.

— У гості не запрошую. Бабуся погано почувається, — вибачилася Марійка біля свого будинку.

Наступного дня Олег підійшов і запитав, як почувається бабуся.

— Нормально. Тільки мама вчора ввечері приїжджала з новим чоловіком. Бабуся переживала, тиск підскочив так, що довелося «швидку» викликати. Краще б вона взагалі не приїжджала, — відповіла Марійка.

«Все зрозуміло. З вітчимом у Марійки не склалися стосунки. Мабуть, через це вона й переїхала до бабусі?» Але Олег не став розпитувати.

Незадовго до літньої сесії бабуся Марійки померла. Олег весь час був поруч, підтримував і заспокоював. Після похорону Марійка так і залишилася жити в бабусиній квартирі.

— Не боїшся привида бабусі? — жартуючи, запитав Олег одного разу, проводжаючи подругу додому.

— Ні, характер у неї був далеко не ангельський, але добра вона була, принаймні до мене.

Одного разу Олег набрався сміливості й запитав те, що давно його мучило — куди подівся той хлопець, який зустрічав Марійку біля університету? Вона змінилася в обличчі, скривилася й відповіла, що він одружився з її матір’ю.

— Уявляєш, тепер він мій вітчим, — сказала Марійка й сховала обличчя, низько схиливши голову.

Після першого іспиту Марійка запросила Олега в гості. Незвичайна квартира з масивною старою мА коли він нарешті розкрив їй свою таємницю, Марійка лише посміхнулася і сказала: “Ми не повинні помилятися, як наші бабусі”.