“Досить принижувати мого сина тільки тому, що ваша внучка “краща”!

Моя свекруха не любить ні мене, ні власного сина. До такого висновку я прийшла за 10 років шлюбу.
Я не кажу, що вона нас ненавидить, чи бажає нам зла, але вона нас не помічає. Для неї існує тільки її дочка та її сім’я, а ми з чоловіком просто якісь знайомі.

Моя мама, хоча й живе дуже далеко, та підтримує і заспокоює мене, мов: ” розумієш, доню, мами часто люблять онуків від дочок більше, ніж від синів, адже їх родила їхня донька, а от у такому випадку — то ожила чужа дитина”. Я не зовсім вірю у цю маячню, але це єдине, що може хоч якось пояснити поведінку моєї свекрухи.

Варто додати, що все наше подружнє життя ми живемо у неї. Незабаром маємо купувати власне житло, але доки це все, що нам залишається. У нас є маленький син — Марк, йому 5. Свекруха мене переконала, що поки хлопчик у школу не піде, то я повинна за ним дивитися, бо ж так вигідніше, ніж няню наймати. За державний дитсадок вона навіть чути не хотіла. Сама вона працює 3 через 3.

Її ж донька живе хвилин 10 ходьби від нас. Її чоловік бізнесмен, тому живуть вони досить багато. Її донька, якій також 5, відвідує дорогий дитячий садок та різні гуртки. Не і що ж правду приховувати, кожні вихідні, бабуся відправляється до своєї онучки, щоб відвести її у садок, на всі гуртки, а потім проводить весь вечір граючись з нею.

Що ж тут говорити, коли я зранку зробила пиріг для чоловіка й сина на сніданок, а свекруха забрала його до доньки, мов я можу ще не один спекти, бо часу у мене “вагон”. Ну, звичайно, я ж не її донька, що після роботи має безліч процедур у салонах краси, а вечеряти ходить у дорогі ресторани.

Я б все її вибачила і забула, але ж не те, як вона критикує нашого сина, а розхвалює свою внучку. Діти ж зовсім різні. У коли щось відразу виходить, комусь треба час, але це ж не означає, що хтось гірший за когось. Проте це її не заважає думати інакше.

Нерідко її сім’я приходить до нас у гості, тоді діти собі двоє граються. Мій син вміє гарно просити, також після себе прибирає, їсть акуратно і дякує, їхня ж донька тільки вміє, що вимагати, щоб її щось дали/принесли, ні з ким не ділиться та кричить, якщо її чогось не дають.

На Різдво вона ж їм також подарували подарунки різного “рівня”. Внуку звичайну машинку, напевно, найдешевшу, а внучці — красиву ляльку, що може й говорити та виконувати всі життєві функції. Її навіть годувати потрібно!

Коли подарунки були вручені, то я вперше відчула таку гарну гордість за сина, адже він дякував бабусі, поцілував її та побіг будувати гірки з книг, щоб “кататися”, а внучка сказала, що у неї та вже є і поклала збоку більше не поглянувши на подарунок.

Я намагалася розмовляти зі свекрухою та вияснити, чому відношення до мого сина гірше, але вона говорить, що це я собі придумала і нічого такого не має.

Що ви мені порадите? Жити й удавати, що нічого не трапилось, чи боротися за однакову любов до обох онуків?