Загублена Бабуся Потрапляє до Дому Самотнього Батька: Він і Уявити Не Міг, Що Відбудеться Далі

Олена була в лікарні так багато разів, що її чоловік, Андрій, втратив рахунок. Звісно, він регулярно її навідував, приносячи ласощі та необхідні ліки. Проте його мати, Галина, ніколи не схвалювала свою хвору невістку.

– Народила стільки дітей, а тепер навіть про себе не може подбати! Тобі треба було подумати про це, перш ніж одружуватися з нею, – бурчала Галина. – Що за вибір ти зробив!

– Мамо, припини, – твердо відповідав Андрій. – Ти поводишся так, ніби Олена сама захотіла захворіти. Ти забула, що теж колись була молодою? Думала, що завжди будеш здоровою?

– Я покладалася на себе, – пирхнула Галина. – У мене не було часу хворіти.

– Думаєш, Олена вдає? Вона народила трьох дітей, мамо. Вона походить із бідної сім’ї й, можливо, ніколи не мала належного харчування. Її здоров’я завжди було крихким.

– Ось що буває, коли одружуєшся з людиною з бідного середовища! – відрізала Галина. – Я більше не хочу про це говорити. Ти знову її захищаєш.

– Мені це набридло, мамо. Невже я одружився, щоб слухати твої скарги щодня? – врешті-решт вибухнув Андрій, схопив куртку й вийшов із дому.

Замість того щоб їхати машиною, Андрій пішов до найближчого продуктового магазину. Він купив яблука, апельсини та банани, ретельно їх запакував і вирушив до лікарні.

Лікарня вже була тихою тієї ночі.

– Пане, до кого ви прийшли? – запитала молода медсестра.

– Олена Ковальчук, – тихо відповів Андрій.

– Зараз перевірю, – відповіла вона й зникла за дверима четвертого відділення. Коли вона повернулася, то сказала: – Ваша дружина спить. Краще її не будити. Хочете щось залишити для неї?

– Так, ось ці фрукти, будь ласка, – простягнув їй пакет Андрій.

– Я подбаю, щоб вона їх отримала зранку, – запевнила його медсестра.

На вулиці холодне нічне повітря щипало обличчя. Андрій вагався, не бажаючи повертатися додому й знову слухати несправедливі звинувачення матері. Олена не мала шкідливих звичок, не заслуговувала на свою хворобу. Хвороба не обирає.

Коли він нарешті повернувся, Галина була спокійна.

– Тебе довго не було. Діти вже сплять, – тихо сказала вона. – Де ти був? Машина досі в гаражі.

– У лікарні, – коротко відповів Андрій.

– Як Олена?

– Спить.

– Тобі теж потрібно відпочити. Завтра на тебе чекає важкий день. Робота, школа, садочок…

– Так, знаю, – сказав Андрій, знімаючи куртку.

Наступного ранку, після того як він відвів дітей до школи й садочка, Андрій вирішив знову відвідати Олену. Але цього разу на вході до лікарні його зустрів лікар.

– Ваша дружина впала в кому. Ми не впевнені, чи це тимчасовий стан.

– Що? – прошепотів Андрій, широко розплющивши очі.

– Її стан дуже важкий, і її імунна система надзвичайно ослаблена. Ми зробимо все можливе.

Того вечора Андрій отримав нищівну звістку: Олена померла.

Горе було нестерпним. Андрій проводив безліч годин біля могили Олени, приносячи свіжі квіти й шепочучи вибачення у холодне повітря.

– Пробач мені, Олено, – говорив він крізь сльози.

Галина деякий час допомагала з дітьми, але одного вечора оголосила про свій від’їзд.

– Я завжди мріяла працювати в цій компанії, і зараз у мене є шанс, – сказала вона.

– Але хто допоможе мені з дітьми, мамо? – розгублено запитав Андрій.

– Вони вже достатньо дорослі, щоб подбати про себе самі! – відповіла вона байдуже.

З важким серцем Андрій зрозумів, що залишився сам. Зрештою, Галина повністю переїхала, залишивши Андрія з дітьми.

Щоб поєднувати роботу й догляд за дітьми, Андрій розмістив оголошення про допомогу по господарству.

Одного холодного вечора пролунав тихий стукіт у двері. На порозі стояла літня жінка.

– Хто ви? – обережно запитав Андрій.

– Мене звуть Марія Іванівна, – слабким голосом відповіла жінка. – Я дуже голодна… Не їла вже два дні.

Андрій швидко приніс їжу, і жінка з’їла її з великою вдячністю.

– У вас є де переночувати? – запитав він.

– Ні, синочку… Мене вигнали з дому, – заплакала Марія.

– Заходьте, надворі холодно, – сказав Андрій, поступаючись дорогою.

Цей неочікуваний візит назавжди змінив їхнє життя…