Матусю, може, ти поживеш на дачі, а твою квартиру здамо в оренду? Маринка в декреті, і я не справляюсь.

Матусю, може, ти поживеш в селі, а твою квартиру здамо в оренду? Марічка в декреті, а я один не встигаю.

Я й подумати не могла, що на старості літ мій син вирішить виселити мене з квартири, яку я здобула тяжкою працею. Так сталося, що коли Андрійкові було лише 7 років, його батько загинув в автокатастрофі. Я залишилася одна з дитиною, треба було бути сильною. Мої батьки були далеко. Андрій ходив до школи та на продовжуванку. Я працювала в їдальні при паперовій фабриці. На вихідні брала замовлення на шиття чи клеїла шпалери. Словом, крутилася як могла, щоб син нічого не потребував. Потім сама купила нам квартиру, бо раніше жили в комуналці.

Не знаю, в чому допустилася помилки у вихованні. Мабуть, надто мало часу йому приділяла. Багато працювала. Балувала його, в школі був одягнений і взутий так, що всі заздрили, а в університеті оплачувала навчання, собі постійно відмовляла.

Андрій закінчив університет і вирішив одружитися. Я забрала свою матір до себе, її будинок і землю в селі продала за гарні гроші, і купила синові на весілля квартиру. Відіграли молодим весілля. Андрій влаштувався на роботу архітектором у фірму.

У чоловіка залишився від батьків дім у селищі. Ми його не продавали, облаштували дачу, відпочивати туди їздимо.

Я ще працюю, а все літо проводжу на землі, город, сад запустила. Катаюся туди електричкою майже щодня, бо повинна наглядати за старенькою матір’ю. Але взимку там холодно, і мені одній важко постійно займатися такою великою господаркою.

У сина була хороша робота, але його звільнили. Поки влаштувався охоронцем у супермаркет. Сім’ю годувати треба, а гроші не пахнуть.

Не так давно народилася онучка, Софійка, наше сонце. Все добре, але з грошима в них останнім часом не дуже. Я отримую зарплату, ще й підробляю. Щотижня тягаю їм сумки з дачі. Онучці купила ліжечко, іграшки, підгузки беру. Допомагаю невістці з малечею, коли є час.

Недавно прийшла до них на вихідний, щоб пограти з Софійкою. Поки онучка заснула, Андрій покликав мене на кухню чай пити. Сидимо, розмовляємо, тут він і каже:

Матусю, може, ти поживеш на дачі, а твою квартиру здамо в оренду? Марічка в декреті, я один не встигаю. А там свіже повітря. Я б сам там жив.

Сиджу і не знаю, чи плакати, чи сміятися. Ось так, рідний син вирішив мене виселити з квартири разом зі своєю немічною бабусею, щоб на ній гроші заробляти. Не витримала — кажу, совісті у тебе немає, раз такі думки в голові тримаєш.

Він почав виправдовуватися, мовляв, не думай нічого, я просто запропонував, може, так тобі краще буде на землі жити. Ага, краще, в будинку без опалення з пічкою на дровах. І голову мити в тазику, як в старі добрі часи.

Там, щоб зробити будинок комфортним для зимівлі, треба вкласти купу грошей. А кого це хвилює? Головне, щоб мама справно тягала сумки з городу і підкидувала гроші.

Сказала синові, що не очікувала від нього такого. Стільки для нього зробила, а вдячність яка — ще й мою квартиру собі загарбати хоче.

Зібралася і пішла додому. Вже місяць із сином не розмовляємо. По онучці дуже скучаю. Дитина ж не винна. Андрій дзвонить, проща просить. А я вже й не знаю, чого від таких дітей очікувати. Виліз мені на голову, та і ніжки повісив. І все йому мало. На всьому готовому все життя, і все йому мало!

Чи правильно я вчинила?