Лист до доньки: ображена на мовчання в часи без інтернету і мобільних телефонів.

Марія Миколаївна написала листа своїй дочці. Була ображена на те, що дочка не телефонувала і рідко приїжджала. Це було давно, тоді ще не було інтернету та мобільних телефонів. Була пошта. Біля пошти стояла синя поштова скринька.

От і в цю скриньку, роздратована та ображена, Марія опустила конверт із листом.

Вона написала усе, що відчула. І ще додала, що дочка у сльозах залишиться. Що й у неї діти виростуть і кинуть її. І чоловік піде, та й усе. Таке теж трапляється. А ще можна захворіти, і ніхто про тебе дбати не буде. І тоді невдячна дочка зрозуміє, що не можна кидати свою рідню. І треба хоча б вітати з днем народження! Загалом, багато образливого й неприємного написала Марія своїй дочці.

А все чому? Бо був день народження. І одна сусідка по дачі спитала, чи привітала дочка? Чи надіслала переказ або посилку? Чи може приїде на ювілей? Ах, не відомо? Дивно. Як можна рідну матір не провідати? – таке казала сусідка.

Отож, жінка в тумані образи написала і відправила гнівного листа. А потім схаменулася. Навіщо вона це зробила? З глузду з’їхала? Навіщо понаписувала образливі й злі слова?

А на пошті листа не віддають. Кажуть: мовляв, лист пішов. Марія лише вранці здогадалася на пошту піти. Але вже було пізно. Немає листа. Летить з привітом до дочки в Київ. Мамині побажання та образливі слова, ось так!

І тоді Марія сіла на потяг і за добу доїхала до столиці. Витратила купу грошей, довелося квиток у спекулянта купити. Приїхала і дізналася, що дочка в лікарні, а зять із двома дітьми метушиться і турбується. І не хотіли турбувати матір, вирішили потім усе розповісти. Серйозна справа, – і зять не подзвонив, не привітав, так склалося. А дочка й не могла зателефонувати.

Зять зрадів, що теща приїхала. Навіть сказав про віще материнське серце. “Ви відчули, Маріє Миколаївно, що з Ніною справи кепські. І приїхали допомагати, дякую вам, я тут ледь тримаюся! Це Ніна просила вас не хвилювати!”

Віще серце, треба ж. Марія Миколаївна ледь не плакала від сорому, але одразу взялася за внуків і прибирання. І щодня бігала на перший поверх до поштових скриньок. І отримала свій злий лист. Навіть руки затремтіли, сльози навернулися, коли вона перечитала гидоту, яку написала рідній дочці. Нінці…

Лист Марія Миколаївна спалила. І подумки попросила вибачення за такий вчинок. Вона робила все, щоб допомогти зятю, доглянути за дітьми, обід приготувати й вечерю… І подумки розмовляла з Нінкою. В лікарню до дочки не пускали…

Дочка одужала. І гаряче дякувала мамі за допомогу, за те, що мама відчула й приїхала. Дарма вони з чоловіком хотіли приховати хворобу. “Що б я без тебе робила, мамо?” – такі слова говорила дочка, а зять теж хвалив і дякував.

І все закінчилося добре. Бо так склалося життя. Але краще ніколи не писати й не відправляти листи в гніві, в скороминучій образі. Зараз ці повідомлення приходять миттєво, – іноді нічого не можна вдіяти.