Захопивши малу, він наказав мовчати і щодуху втік з маєтку, потім, зупинивши машину, виїхав за місто.

Він підняв маленьку на руки, пошепки наказав не говорити, і стрімголов вирвався з будинку. Біг довго, потім зупинив машину, виїхали за місто, зупинили іншу машину, поїхали далі.

Сім’я, що складалася з чоловіка Андрія та дружини Юлії, святкувала день народження доньки Оксани, якій виповнилося п’ять років. Щаслива Оксана бігала зі своїми ровесниками, запрошеними на свято. А батьки милувалися своєю чарівною донечкою.

Життя Андрія та Юлії не можна було назвати безхмарним. Він був працьовитим хлопцем із села, сиротою, його батьки загинули в автокатастрофі. Вона – дочка заможних інтелігентів, яким не подобався їхній зять. Їхня зустріч сталася випадково – вони зіткнулися у дверях офісу, де працювала Юлія, а Андрій прийшов туди шукати роботу. Коли їхні погляди зустрілися, немов струм пробіг поміж ними. Це було кохання з першого погляду. З того часу вони не розлучалися.

Минуло кілька років, пристрасть стихла, і обидвоє побачили реалії. Вони дійсно жили в різних світах. Якщо Юлі подобалися світські заходи, і вона почувала себе там, як риба у воді, то Андрій уникав таких зібрань і краще проводив час із донечкою. Це призвело до того, що Юлія почала повертатися з вечірок на світанку. У родині почалися сварки, це все спостерігала Оксана, вона завжди була налякана такою поведінкою батьків. Обидвоє розуміли, що розлучення – правильний вихід із ситуації. Але Андрій не міг лишити Оксану, хоч розумів, що суд віддасть доньку матері.

Коли всі суди були позаду, Андрій прийшов попрощатися з донькою, а вона обійняла його шию, плакала, просила не залишати її одну. Андрій оглянувся: вони з Оксаною були одні в кімнаті. Він тихо запитав, чи піде з ним, дівчинка кивнула головою. Андрій сам не зрозумів, коли зважився викрасти доньку, але вже не зупинився. Він узяв її на руки, тихо наказав не говорити, і стрімголов вибіг із будинку. Біг довго, зупинив машину, виїхали за місто, пересіли в іншу машину, поїхали далі. Куди їхати, як жити – Андрій не думав, шлях назад був закритий. Оксана не вередувала, лише міцно обіймала татка за шию і не відпускала.

У Юлії вдома про зникнення дізналися лише увечері. Звернулися в поліцію, але там сказали, що дитину забрав рідний батько й порадили розв’язати питання мирно. Лише на третій день прийняли заяву про викрадення.

Дідусь і бабуся часто відвідували поліцію, намагаючись дізнатися, чи знайшли втікачів. А Юлія недовго сумувала: нічні гулянки так захопили її, що вона непомітно для себе стала наркозалежною. Зрештою її батьки помітили неналежну поведінку доньки, спробували врятувати, але вже було запізно. Її знайшли мертвою у парку. Так закінчилося коротке життя Юлії.

Андрій з Оксаною оселилися в малому містечку, винайняли житло, вже на другий день Андрій знайшов роботу неподалік від дому. Отримав аванс, тож було на що жити. Потім звернувся до дитячого садка, запитав про вільні місця. Їм пощастило – Оксану прийняли, і життя почало налагоджуватися.

Про смерть Юлії Андрій дізнався з новин. Це була несподіванка, він навіть пошкодував, що не був поруч. Можливо, все було б інакше. Тим часом Оксана почала говорити, що сумує за бабусею та дідусем (про маму не згадувала). Андрій вирішив поїхати до них у гості, адже їм теж нелегко залишатися самими. Він узяв відпустку і вони вирушили в дорогу.

Їх зустріли з радістю, сльозами та трохи з образою за те, що довго не бачили улюблену внучку. Були навіть заяви, що назад Оксана не повернеться. Проте крик внучки: “Я без тата не залишусь”, охолодив запал. Після цього вирішили, що Оксана й Андрій залишаться жити з батьками Юлії. Минув час, і дідусь із бабусею зрозуміли, яким добрим зятем виявився Андрій. Його слово стало важливим у домі. Якби раніше побачили в ньому хорошу людину, можливо, їхня дочка ще була б живою.