Порожній холодильник та остання гривня на кредитній картці

В кишені було порожньо, на кредитній картці залишилась лише одна гривня, а холодильник пустував… А з трави на мене дивилися два прекрасних, але дуже голодних ока. Як би ж у такій ситуації вчинила звичайна людина? А хто ж його знає! Оксана ніколи не вважала себе звичайною, тож вибору у неї не було. Яка різниця, як голодувати — разом чи окремо. А вдвох — навіть якось веселіше, вдвох завжди цікавіше.

Та кошеня дивилося-дивилося, але в руки ніяк не давалося. Увесь його вигляд вказував чітко і ясно:
– Жінко… Руками мене не чіпай! Бо я вас знаю — натроговуєте, а їсти не дасте. Ось сюди їжу поклади, ось сюди! Тут місце зручне, скільки можна вже біля нього мені крутися?

Довелося Оксані за кошеням побігати. Обидві запихалися… Маленька кицька втомилася і все ж здалася.
– Гаразд, бери мене, я втомилась.

Кошеня в руках було практично невагоме. Воно зовсім нічого не важило — ніби в яскравій, пухнастій шубці й не було нічого. І на чому ж тільки трималася котяча душа?

Виключно на силі котячого духу і бажанні жити — адже вже два дні кошеня взагалі нічого не отримувало. Та і до цього воно теж, не сказати, щоб особливо розкошувало.

Засохлий край піци, половина котлети, та паличку з залишками морозива облизало. Ось і все, що добув за кілька днів, залишившись без мами, маленький, голодний котик.

Оксана несла кицьку і роздумувала. Голод — це звісно іноді добре, їй би це для фігури не завадило. Та дитину ж треба годувати! І вона вирішила відкинути до чорта гордість.

Ця гордість дуже заважала їй жити. Виключно через гордість вона не стала ділити з чоловіком спільно нажиту квартиру. А адже це він усі два роки шлюбу їй зраджував!

Через цю гордість не прийняла допомогу мами і тата. І ця гордість пішла у зовсім чужий місто. У місто, де вона стала зовсім одна — без рідних, без друзів і без грошей.

Та заради кошеня Оксана забула про свою гордість.

Зайшла в магазин, маленький, поряд з домом. Там натовп народу: напівп’яний чоловік, молода, сімейна пара і літня жінка.

– Добридень. – Звернулася Оксана до продавця.
– Ви мене знаєте, я у третьому під’їзді живу. Не дасте мені в борг пару пакетиків вологого корму? Я віддам через кілька днів, зараз у мене немає ні копійки. А з зарплати відразу ж принесу… Ось, підібрала кошеня, а годувати нічим.

Напівп’яний чоловік подивився на Оксану важким, вкрай невдоволеним поглядом.

– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба цим кошеня нагодуєш? Яловичину треба брати! Ось той шматок для мене зважте. І тріску ще, два хвости. Скільки з мене?

Розрахувався і простягнув пакет Оксані.
– На, годуй свою пухнасту мордочку. А то — два пакетики, два пакетики. Ех, жінки-жінки…

Пробурмотів і пішов.

– Доця, візьми молочка.
До Оксани підійшла літня жінка і простягнула літрову упаковку.
– Кошенятко маленьке, вони це люблять. Бери-бери, для маленького не шкода.

Зітхнула жалісно і теж пішла. Молода пара переглянулася, вони зрозуміли одне одного без слів. Дівчина підійшла до прилавка:
– Дайте нам корм для кошенят 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.

Як ви здогадалися, це теж все дісталося Оксані. Як же їй було незручно перед людьми, але всі вони давали їй продукти самі, від щирого серця.

Оксана несла кошеня і продукти додому. Кошеня пищало і намагалося пробратися до пакету. Аромат свіжого м’яса зводив малечу з розуму.

А Оксана ніяк не могла зрозуміти… Як же так? Порізно їм обом було погано і безнадійно. Оксана тільки-но змогла влаштуватися на роботу, і перша зарплата буде лише наприкінці цього тижня.

Кошеня теж — кілька днів бігало голодним. Але сьогодні, коли вона його забрала, зворушила одразу кілька таких різних людей.

Дома, після вечері, дві дівчинки (велика і маленька) грали, а вночі кошеня вдячно мурчало біля плеча.

– Ти думаєш, це я тебе нагодувала?
Погладжуючи крихітну лапку, запитала у кошеняти Оксана.
– Помиляєшся. Це ти нагодувала мене!