Як під час декрету я втомилася від слів, що чоловік має мене утримувати, а залишатися вдома з дитиною легко.

Під час декретної відпустки мене дістало слухати, що чоловік має мене утримувати, а сидіти вдома з дитиною – це легко. Одного дня я сіла і проаналізувала, яким би було моє життя після розлучення. Квартира була моєю, машина теж, моя робота була стабільною, а заробіток – добрим. Я повідомила чоловіка, що хочу розлучитися. Його родина не могла повірити в його поведінку.

Я вийшла заміж у 29 років. Мала хорошу роботу, власне житло, у придбанні якого допомогли батьки, і навіть вдалося погасити кредит, який взяла на покупку автомобіля. Одним словом, я була готова до створення сім’ї та народження дітей. Саме тоді в моєму житті з’явився Володимир.

Він був мого віку, ми мали спільні інтереси та з’явилося між нами щире почуття. Зрештою, ми одружилися і були дуже щасливі. Розуміли одне одного майже без слів. До народження дитини наше життя було як з казки. Дитина була для нас дуже очікуваною. Володимир часто повторював, що давно мріяв стати батьком. Однак, коли син з’явився на світ, мені здалося, що мого чоловіка підмінили.

Коли з сином виписались зі шпиталю і повернулися додому, я думала, що Володимир жартує. Незабаром зрозуміла, що він говорить правду. Вважав, що я непотрібна в сім’ї і лише витрачаю його гроші. Це правда, я перестала заробляти, коли завагітніла і пішла в декрет.

Моя подруга народила кілька місяців тому. Я була здивована, коли вона розповіла, що її чоловік вважає, що вона нічого не робить з дитиною. Я тоді подумала, що мені пощастило з чоловіком. Він дуже турботливий і також допомагатиме з дитиною. Це було для мене несподіванкою, коли мій Володимир почав вести себе як чоловік тієї подруги.

Я витримала 9 місяців. Моя терплячість була вичерпана. Я втомилася від постійного слухання, що Володимир має мене утримувати, а сидіння з дитиною вдома – це легко. Одного дня я сіла спокійно і почала аналізувати, яким би було моє життя після розлучення. Квартира була моєю, машина теж, моя робота була стабільною, а заробіток – добрим.

Я вирішила повідомити чоловіка, його матір і сестру, що невдовзі розлучуся з ним. Розповіла його сім’ї про те, як він поводиться з того часу, як я народила сина, і всі були щиро вражені. Разом ми намагалися з ним поговорити. Спочатку Володимир намагався показати свою силу, стверджуючи, що не тримає мене, і я можу піти куди завгодно, але повернувшись додому, благав мене про прощення. Казав, що зрозумів, що не цінував щастя, яке йому дано.

Зараз мені легше. Володимир перестав мене критикувати і допомагає з дитиною. Але в мене все ще є сумніви, і я не знаю, чи зможу його пробачити. Поки що розлучення розглядаю як крайність, бо не хочу позбавляти дитину батьківської любові.

На щастя, у подруги стосунки з чоловіком також покращилися. Дитина вже підросла, і чоловік знову зачарований нею. Донька обожнює батька і нерозлучна з ним.

Я думаю, що перший рік – це найважчий період для сім’ї з новонародженою дитиною. Просто потрібно бути більш терплячими одне до одного.