Катастрофа літака в горах: не Гімалаї, але досить високо

Високо в Карпатах розбився літак. Хоч це й не Гімалаї, але достатньо високо, щоб замерзнути. Але замерзати вже нікому було. Всі загинули. Всі, окрім великої рудої собаки та маленького сірого кота. Собака була в багажному відділенні у клітці, і це, напевно, її врятувало. А кіт просто лежав на колінах свого господаря.

Після удару він вилетів з розламаного на шматки літака. Пролетівши метрів п’ятдесят, кіт упав у м’який замет. Отямившись через кілька хвилин, він похитуючись пішов до обгорілих уламків, бо там залишився його господар. Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.

– Не йди туди, – сказав він коту. – Туди не можна. Там нікого не залишилося живим.

Кіт подивився на нього невпевнено і пішов далі. Він ще не відійшов від шоку. Тоді пес підійшов до нього, взяв його зубами за загривок і підняв, тримаючи, поки кіт не перестав махати лапами і шипіти. Потім поставив поруч із собою і сказав:

– Всі загинули, окрім нас. – Пес оглянувся довкола і здригнувся. – Скоро й ми замерзнемо чи зголодуємо, якщо тут залишимося. Треба йти.

– Куди йти? – запитав кіт. – Мені нікуди, адже мій господар тут. Я, напевно, нікуди не піду, залишуся поруч із ним. Ми прожили весь мій вік разом. Кому я тепер потрібен? Ні, я не піду.

Пес уважно вислухав, а потім знову взяв його за загривок і поніс. Він йшов вниз. Туди, де закінчувався сніг і холод, і де були люди. Пес не розумів, чому саме туди йде і звідки йому відомо напрямок. Але це не було головне зараз. Головне — не стояти на місці, а йти.

Коли лапам стало зовсім нестерпно від колючого снігу і льоду, він поставив поруч із собою кота і викопав велику нору, в якій і приліг відпочити. Кота поклав собі під живіт, щоб той не замерз.

Вранці вони продовжили шлях. Пес ніс сірого попутника всю дорогу. А той тихенько скавучав і плакав. Він ні на що не був здатен, крім як сидіти на колінах у свого люблячого господаря.

Коли вони вийшли на велику, залиту сонцем галявину, без жодного снігу, то кіт задихнувся від тепла, запахів і раптового голоду. Навколо метушилося багато людей. Вони всі були в помаранчевих куртках і касках. Всі кричали і метушилися.

– Рятувальники, – сказав пес коту. – Сиди поруч, подивимось, а потім вирішимо, що робити. Може, хтось і їсти дасть.

Високий міцний чоловік з рацією на поясі кричав у переговорний пристрій. Він вимагав точніших координат.

– Ми не можемо просто йти, куди-небудь. Ми не можемо обшукати всі гори. Вишліть ще вертольоти. Нехай шукають дим.

Пес уважно дивився на високого, худого і засмаглого від гіркого сонця чоловіка. Всі пробігали повз. Нікому не було діла до двох тварин посеред цього натовпу.

– Ей, ей! – раптом споткнувся чоловік з рацією. Він як вкопаний зупинився біля кудлатої пари. Потім присів і уважно подивився на собаку.

– Звідки ви? – спитав він, наче сподівався, що собака відповість. І вона відповіла. Пес негучно сказав: – “Гав!”- потім завив і вказав головою вгору.

– Всі тихо! – раптом страшенно голосно закричав високий чоловік.

– Ви ж з літака, так? Як же ж ви, бідолахи, сюди дісталися?!! А покажеш шлях наверх? – говорив чоловік, не зупиняючись, а потім…

Потім взяв на руки кота і пішов у великий намет, а пес пішов сам за ними. Всі рятувальники стовпилися навколо, а ті, кому не вистачило місця, залишалися зовні та обговорювали цей випадок.

За годину високий засмаглий чоловік, який виявився керівником рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на повідку великого рудого пса. За ними, через щілину, спостерігав кіт, який раптово закричав від страху. Він не хотів тепер втратити і цього рудого великого пса.

Чоловік і собака зупинилися і подивилися назад.

– Ну що ти кричиш? Що ж ти так кричиш? – сказав високий чоловік. – Я обіцяю, що ми повернемось. Обов’язково повернемось.

Пес обернувся і тихенько ласкаво гавкнув коту.

Той повернувся в намет і ліг на розкладну ліжко високого чоловіка. Він буде чекати.

А пес знову піднявся на висоту, ведучи рятувальників до розбитого літака. Після того, як з вершини евакуювали останнє тіло, він повернувся вниз.

У наметі їх чекав кіт, і, першою справою, кинувся на пса, почав об нього тертися.

– Ох вже ці котячі ніжності, – зніяковіло сказав пес, глянувши на чоловіка.

– Все добре, – сказав високий міцний чоловік. – Це чудово. Справжній кіт. Буде нас з тобою чекати з прогулянок і подорожей.

Пес усміхнувся своєю широкою собачою усмішкою. Тепер усе було добре.

– Бачиш! Бачиш, – говорив він коту, коли вони разом летіли на вертольоті вниз. А ти не хотів іти, а я тобі казав!

Кіт притискався до нього своєю сірою головою і тихенько муркотав.