Авіакатастрофа у високогір’ї: не Гімалаї, але теж вражає висотою

Високо в Карпатах розбився літак. Не те щоб Гімалаї, але достатньо високо, щоб замерзнути. Та вже нікому було замерзати. Усі загинули. Всі, крім великого рудого собаки та маленького сірого кота. Собака була в багажному відділенні у клітці, і це, мабуть, її і врятувало. А кіт просто лежав на колінах свого господаря. Після удару він вилетів з розбитого на частини літака. Пролетівши метрів п’ятдесят, упав у м’який сніг. Отямившись за кілька хвилин, пішов похитуючись у напрямку до димлячих уламків. Адже там залишився його господар. Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.

— Не йди туди, — сказав він коту. — Не йди. Там нікого живого не залишилося.

Кіт подивився на нього нерозуміюче і пішов далі. Він ще не відійшов від шоку. Тоді пес підійшов до нього, схопив зубами за загривок і підняв у повітря, тримаючи, поки кіт не перестав махати лапами і шипіти. Потім поставив поруч з собою і сказав:

— Всі загинули. Всі, крім нас. — Пес подивився навколо і здригнувся. — Скоро і ми помремо від холоду і голоду, якщо залишимося тут. Треба йти.

— Куди йти? — запитав кіт. — Мені більше нікуди, адже моя людина тут. Я, мабуть, нікуди не піду, залишуся поруч з ним. Ми ж усе моє життя разом. Кому я тепер потрібен? Ні, не піду.

Пес уважно слухав, а потім знову схопив його зубами за шкіру на шиї і поніс. Він йшов вниз. Туди, де закінчувався сніг і холод, і де були люди. Пес не розумів, чому він туди йде і не знав, звідки йому відомий напрямок. Але це зараз не було головне. Головне — не стояти на місці, а йти.

Коли лапам зовсім стало важко від колючого снігу й льоду, він поставив поруч кота і викопав велику нору, де й приліг відпочити. Кота він поклав собі під живіт. Щоб не замерз.

Вранці вони продовжили шлях. Пес так і ніс усю дорогу свого сірого супутника. А той тихенько пхикав і плакав. Він не вмів нічого, окрім як лежати на колінах у свого улюбленого господаря.

Коли вони вийшли на велику галявину, залиту сонцем і зовсім без снігу, кіт задихнувся від тепла, запахів і раптово нахлинувшого голоду. Навколо метушилося дуже багато людей. Всі були вбрані в оранжеві куртки і каски. Усі кричали і поспішали.

— Рятувальники, — сказав пес коту. — Сиди поруч, оглянемося, а потім вирішимо, що робити. Можливо, хтось і їсти дасть.

Високий чоловік з рацією на поясі кричав у переговорний пристрій. Він вимагав точніших координат.

— Ми не можемо йти у невідомість. Ми не можемо обшукати всі гори. Вишліть ще гелікоптери. Нехай шукають дим.

Пес уважно дивився на худого та засмаглого чоловіка. Усі пробігали мимо, нікому не було діла до двох істот серед рятувальників.

— Гей, гей! — раптово спотикнувся чоловік з рацією. Він як вкопаний зупинився біля кудлатої парочки. Потім присів поруч і уважно подивився на собаку.

— Звідки ви взялися? — запитав він, наче сподіваючись, що собака відповість. Й вона відповіла. Пес тихо сказав: — “Гав!” — потім завив і показав головою вгору.

— Усім тихо! — раптом грізно закричав засмаглий чоловік.

— Ви ж із літака, так? Як же ви сюди добрались?!! А показати шлях угору зможете? — говорив чоловік, не зупиняючись, а потім…

Потім він підхопив на руки кота і пішов у великий намет, а пес сам пішов за ними. Усі рятувальники скупчилися навколо, а ті, кому не вистачило місця, стояли зовні й обговорювали цей випадок.

Через годину худий засмаглий чоловік, виявився керівником рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на повідку великого рудого пса. Назирлітав їм через щілину дивився кіт, раптово голосно закричав від страху. Він не хотів тепер і цього рудого пса втратити.

Чоловік і собака зупинилися і подивилися назад.

— Ну чому ти кричиш? Чому ж ти так кричиш? — сказав засмаглий чоловік. — Я обіцяю тобі, що ми повернемося. Обов’язково повернемося. Пес обернувся і тихо ласкаво гавкнув коту.

Той повернувся в намет і ліг на похідну кровать засмаглого чоловіка. Він буде чекати.

І пес повернув угору той шлях, ведучи рятувальників до літака. Потім знову спускався вниз, коли останнє тіло було зняте з вершини.

У наметі їх чекав кіт і першим кинувся на пса, почав тертися об нього.

— Ой вже ці ваші котячі ніжності, — зніяковіло зауважив пес, кидаючи погляд на чоловіка.

— Все гаразд, — сказав високий засмаглий чоловік. — Це добре. Правильний кіт. Буде нас з тобою чекати з прогулянок і з поїздок. Пес усміхнувся на весь рот своєю собачою усмішкою. Тепер усе було гаразд.

— Ось бачиш! Ось бачиш, — казав він коту, коли вони летіли вниз у гелікоптері. А ти ж не хотів іти, а я тобі говорив!

Кіт притискався до нього своєю сірою головою і тихенько муркотав.