Ранок: Як старанна старша обходить свій дім.

Вранці кербуд біжить уздовж будинку, в якому вона найстарша. На світовий рекорд на стометрівці йде. З розвиваючим на вітрі шиньйоном, окривавленими кулаками та в спідниці, замок якої переїхав вперед і став ширінкою. Ліва п’ятірка вибилася у дірках на розірваній блузі. Права ще тримається у фортеці. У мерехтінні ранкових ліхтарів – вилита Свобода на барикадах Делакруа.

А причина такого вигляду відповідальної особи ось у чому. Йшла вона по території, рахувала какашки на газоні. І раптом виходить з-за рогу Яків Мойсейович із шістдесят другої квартири, Аркашку веде. У принципі, Аркашка адекватний. Ну, кусає колесо у машини на ходу. Але це дрібниці. Розійшлися б, але тут на очах у кербуд Аркашка гальмує, піднімає лапу і направляє струю тиском у три атмосфери на її улюблений сорт петуній – Бургундія.

У кербуд як пішла теплота від ніг до обличчя, як накотило… Ця хвиля, мабуть, і понесла її на скали. Не дівчата, коли такі хвилі накочують, відчувають себе восени і думають егоцентрично. Розмахнулася вона і врізала по морді Аркашці трубою з газети «Аргументи і факти». Газета – в клаптики, в руці залишився тільки список редколегії.

І от біжить Аркашка за кербуд. Плаче і уривчасто інформує, що міфи про людожерство пітбулів позбавлені наукових обґрунтувань. Що до котів байдужий, а з улюблених фільмів – про сенбернара Бетховена. Мухи не образить. Але якщо цю фрю зараз зловить, то Якову сидіти від семи до дванадцяти. А якщо вчасно не підключитися, то і від десяти до двадцяти.

Позаду Аркашки, як корова на галопі, скаче Яків Мойсейович. Стискає у руці ліву частину бюстгальтера і намагається переконати, що можна пришити і буде як новий. І що шиньйони від Фурцевої неактуальні, тепер у моді дреди. І до в’язниці йому ніяк не можна. Він у п’ятницю іспит з історії православ’я приймає.

Загалом, йшло до примирення. Але біда одна не приходить. З третього під’їзду вилітає з господарем на мотузці ризеншнауцер Митя. Розуміє, що і так багато пропустив, вступає в конфлікт з одягом господаря Аркашки в такі суперечності, що Якову Мойсейовичу або чашкою від п’ятого розміру прикриватися, або відмовлятися від екзамену.

А Аркашка побився з кербуд, ризеншнауцером, його господарем. По дорозі додому вкусив сидячій на лавочці старенькій костур і окропив урну.

І тепер кербуд своїм виглядом отруює життя всьому районному відділку. Щодня допитує дільничого, вимагаючи дізнатися, скільки років дадуть її чоловікові Якову Мойсейовичу і коли цей лейтенант поліції збирається приспати проклятого Аркашку.

Дільничим не можна ставити питання в такій редакції. Вони безсилі перед стихією і смертні. Поки що вирішили зупинитися на хуліганстві. Але як допитати Аркашку як підозрюваного… Припустимо, цю перепону можна подолати. Припустимо, і розпишеться. Почерк у нього, судячи з петуній, твердий і розбірливий. Але як вручити йому обвинувальний акт – ось головне питання. Видається, що до друкованих видань він з недавнього часу ставиться з недовірою.