Зустріла колишню свекруху на ринку в суботу – вона сильно змінилася і постаріла.

У суботу на базарі я зустріла свою колишню свекруху. Вона дуже змінилася, постаріла. Я відразу ж підійшла до неї, привіталася і почала розпитувати про життя. Вона не скаржилася на свого сина, але я зразу зрозуміла, що в неї все складно. Вона пішла, але дуже просила, щоб я зателефонувала їй наступного дня. Мені шкода мою колишню свекруху, у її квартирі я жила цілих 10 років, і мені з нею раніше було добре. Потім син привів до неї нову невістку, сказав, що вона буде кращою за мене.

Ми з чоловіком жили в квартирі свекрухи 10 років. Петро відразу сказав, що нам не потрібно купувати власну квартиру, оскільки його мати не має нікого, крім нього, тож ми точно отримаємо житло у спадок. Його слова якось неприємно прозвучали для мене, не варто було так говорити. Коли я почала жити зі свекрухою, зрозуміла, що вона дуже спокійна і добра жінка. Від неї віяло теплом.

Після весілля чоловік повністю змінив своє ставлення до мене, навіть поява маленького сина нічого не змінила в нашому житті. Я не почувалася у стосунках. Лише з свекрухою я могла щиро розмовляти. Ніколи не говорила нічого поганого про її сина, з поваги до неї, але вона сама все розуміла. Вона дуже допомогла мені з дитиною всі ці роки.

Забирала сина до дитячого садка, а потім до школи, завжди готувала нам їжу. Пройшло 10 років, і мій чоловік, несподівано для нас усіх, сказав, що подає на розлучення. Він відразу заявив, що нікуди не збирається йти, буде тут жити, бо це його дім. А я маю виїхати. Тоді вперше свекруха втрутилася в нашу розмову, попросила сина, щоб подумав, врятував сім’ю, згадав про дитину. Але всі ці розмови були марні, бо чоловік вже зробив свій вибір, нікого не хотів слухати. Я зібралася і пішла. З ним стала жити його нова дружина. Я винайняла кімнату у однієї жінки.

Тепер важко, бо заробляю копійки, і разом з дитиною живемо в чужій хаті. Жінка, з якою живемо, начебто не зла, але має складний характер, постійно щось їй не подобається, все, що роблю, погане. Навіть ми з сином почали їсти обіди у своїй кімнаті, щоб з нею не бачитися.

Одного дня, на місцевому базарі, я зустріла мою свекруху, її очі були сумні. Вона не скаржилася на сина, але я зрозуміла, що вона теж не живе сама у своєму домі. Ми дуже щиро поговорили, вона попросила, щоб я їй зателефонувала. Мені шкода мою свекруху, забрала б її до себе, жили б разом, допомогла б мені, вона хороша людина, але і сама не маю де жити. Що ж мені робити?