Зустріла свою колишню свекруху на ринку в суботу – вона сильно змінилася та постаріла.

У суботу на базарі я зустріла свою колишню свекруху. Вона сильно змінилася, постаріла. Я одразу кинулася до неї, привіталася і почала дізнаватися про її життя. Вона не скаржилася на свого сина, але я відразу зрозуміла, що їй важко. Вона пішла, але дуже просила мене зателефонувати їй наступного дня. Мені було шкода мою колишню свекруху, адже я жила у її квартирі цілих 10 років і мені з нею було добре. Потім її син привів нову невістку і сказав, що вона буде кращою за мене.

З чоловіком я жила у квартирі свекрухи 10 років. Петро відразу сказав, що не буде потреби купувати своє житло, бо його мати більше нікого не має, тож квартира точно дістанеться йому у спадок. Його слова якось не дуже для мене звучали, так не слід було говорити. Коли я почала жити зі свекрухою, помітила, що вона дуже спокійна та добра жінка, від неї йшло тепло.

Після весілля чоловік повністю змінив своє ставлення до мене, навіть поява нашого маленького сина нічого не змінила у нашому житті. Я не почувалася, що в шлюбі. Тільки зі свекрухою я могла відверто поговорити. Я ніколи не казала нічого поганого про її сина з поваги до неї, але вона сама все розуміла. Вона дуже допомагала мені з дитиною всі ці роки.

Вона відводила сина у дитсадок, а потім у школу, завжди готувала для нас обіди. Пройшло 10 років, і мій чоловік несподівано для нас усіх заявив, що подає на розлучення. Він одразу сказав, що нікуди не йде, житиме тут, бо це його дім. А я повинна виїхати. Тоді вперше свекруха втрутилася в нашу розмову, попросила сина задуматися, врятувати родину, подумати про дитину. Але всі ці розмови були марними, бо чоловік вже зробив свій вибір і нікого слухати не збирався. Я зібрала речі і пішла. З ним оселилася його нова дружина. Я винайняла кімнату у сторонньої жінки.

Зараз важко, оскільки я заробляю копійки, і разом із дитиною живемо в чужому домі. Жінка, у якої ми живемо, не видається злою, але тяжку вдачу має, їй постійно щось не подобається, все, що я роблю, неправильно. Навіть з сином ми почали обідати в кімнаті, щоб не перетинатися з нею.

Якось на місцевому базарі я зустріла свою свекруху, в її очах була печаль. Вона не скаржилася на сина, але я зрозуміла, що вона теж не живе в своєму домі сама. Ми дуже відверто поспілкувалися, вона просила, щоб я їй зателефонувала. Я співчуваю свекрусі і забрала б її до себе, жили б разом, вона б мені допомогла, вона хороша людина, але у мене самої немає де жити. Що мені робити?