Коли дочці виповнився місяць, до нас прилетіла бабуся, щоб побачити правнучку

…Коли доньці виповнився місяць, до нас прилетіла – за три тисячі кілометрів – моя бабуся, подивитися на правнучку. І якось вдень дитина почала щось сильно плакати, годували-гойдали – та нічого не допомагало. І ось тут на сцену вийшов справжній майстер. Бабуся взяла дитину міцніше і почала колихати, вгору-вниз, енергійно, і співати пісню, ту саму, яку я з дитинства пам’ятаю, її власного творіння, а може, ще її мами: «Ти моя рідненька, ти моя лапочка, а бай-бай, а бай-бай, моє дитятко гойдай» – і так багато разів із варіаціями. Кожен звук, кожну інтонацію пам’ятаю і досі. Ми до того часу вже, звісно, втомилися від нічних пробуджень і всієї звичної круговерті з новонародженим, хотілося спати постійно. І ось донька почала заспокоюватися – думаю, ляжу і я, хоч трохи подрімаю. А бабуся все співає. Через п’ять хвилин прийшов чоловік, теж поруч ліг і миттєво заснув. Потім з’явився син, йому було майже десять, і взагалі він вдень ніколи не спав. Але тут він рішуче заліз між нами – і затих. Спротивитися було неможливо цьому «а бай-бай, а бай-бай…»
Усі спали до вечора, виспалися до глибини душі. Це одне з найщасливіших спогадів у моєму житті, як ми всі спимо, повалкою, а над нами бабусин голос, якому так солодко віддатися вряду, довіритися повністю і кожною клітинкою відчувати спокій та захищеність…