Мила дівчина в розпачі: “Коли ж приїде швидка? Температура під сорок і не спадає!

-Молодичко, дорогенька, ну коли ж швидка приїде? Температура майже “сорок”, ніяк не збивається…
– У цей момент всі бригади на виїзді, – втомлено відповів жіночий голос. – Очікуйте.

Ледь стримуючи сльози, Оксана кинула слухавку і метнулася до донечки. Маленька Сонечка лежала на дивані, вкрита легкою простирадлами, і важко дихала. Тіло п’ятирічної дівчинки палало від жару: температура вперто не знижувалася, неухильно наближаючись до позначки сорок градусів.
Дзвінок у двері пролунало несподівано голосно. Оксана різко вскочила, майже не впавши, і побігла до дверей.
-Температура знижується, “тройка” працює. У дитини хрипи з обох боків. Я б рекомендував госпіталізацію. – високий сивий чоловік втомлено потер перенісся, спостерігаючи, як молоденька медсестра кладе шприц у бікс.

– А вдома не впораємося?
– Не впораєтеся. Поїдемо в лікарню, під нагляд.
Оксана з паспортом і пакетом з речами вийшла в коридор:
-Зараз Сонечку одягну і… Ой, а ви хто?

У відчинені двері входила бригада “швидкої допомоги”: кремезний, бородатий лікар років сорока, худорлявий тридцятидворічний фельдшер в окулярах з валізкою і веснянкуватий рудоволосий інтерн.
-“Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Був же інший лікар. – розгублено промовила Оксана.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Ну… Високий такий, сивий. Він збив температуру Сонечці та сказав, що треба в лікарню їхати… – розгублено проговорила молода жінка.

Лікар з фельдшером переглянулися:
-Семенович!
-Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до молодої жінки:
-Одягайте дівчинку. Відвеземо вас в лікарню.
Оксана пішла до кімнати. Здивований інтерн спитав у лікаря:
-Що, навіть не обстежимо?
– Семенович ніколи не помиляється!
-Так хто такий цей Семенович?

Фельдшер хмикнув:
-Семенович – найопитніший спеціаліст на “швидкій”… був. Його навіть у Київ запрошували неодноразово, а він щоразу відмовлявся. Казав, що його робота людей рятувати, а не в кабінеті сидіти.
Рік тому бригада Семеновича їхала на екстрений виклик. А якась людина вирішила поперед “швидкої” проскочити.
Фельдшер замовк, опустивши очі в підлогу. Бородатий лікар поплескав його по плечу і продовжив:
– В тій аварії вижилих не було. А через сорок днів у місті почали відбуватися дивні речі.
На вулиці банда молодого хлопця порізала. В диспетчерську надійшов анонімний дзвінок: колото-різана рана в області печінки. Наше чергування якраз було. Приїжджаємо. Хлопець, якого порізали, лежить на асфальті, з пов’язкою, і крапельницю якийсь чоловік тримає. Ми до чоловіка, хто, мовляв, першу допомогу надав? Чоловік головою вертить, каже: “Та “швидка” щойно була, лікар такий високий, сивий і медсестричка з ним, молода, ще дівчинка зовсім. Вони допомогу й надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати так… Я тільки на хвильку відвернувся, на хлопця глянув: дихає-не дихає. А тут ви приїхали. А сивий де?”

А в нас мороз по шкірі. Тому що за описом виходить, що це Семенович зі своєю бригадою першу допомогу надав. Хлопця в лікарню відвезли, в карточці вказали, що перша допомога до нашого приїзду надана. Про Семеновича умовчали. Це після нього на підстанції відкрито заговорили. А в той день ми в шоці були.

-Так і не повірив би нам ніхто!- хмикнув фельдшер. Бородатий лікар поправив навколо шиї фонендоскоп і продовжив:
-Через кілька днів робітник на складі впав: інсульт і черепно-мозкова травма. Поки міська “швидка” приїхала, “високий, сивий лікар і молода медсестричка” першу допомогу надали: крапельницю поставили, кисень дали та діагноз озвучили. “А потім зникли, як крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
– Що, примари і пологи приймали? – здивувався рудоволосий інтерн.
– Ти зі словами обережніше,- насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але вже точно не примарами. Скоріше міськими ангелами-охоронцями.

-Вибачте… – інтерн почервонів. Навіть вуха запалали. – Так, а що там із пологами?
– Та віз таксист жінку в пологовий: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут передчасні пологи почалися. Таксист у паніці, машину на “аварійку”, у “швидку” подзвонив, а що робити–не знає, бігає навколо машини й кричить: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловіче, не хвилюйтеся, перемкніть телефон на гучний зв’язок, я вам розповім, що робити”. А у чоловіка істерика, нічого не розуміє.

Тут-то Семенович йому на допомогу і прийшов зі своєю медсестричкою. Дитина сідницями вперед йшла, та ще й пуповина навколо шиї обмоталася. Коротше кажучи, якби не вони, дитина не вижила б.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу мамочку і галасливу здорову малечу.
Скільки таких випадків за рік було – і не згадаєш. “Бригада Семеновича” з’являється лише на найтяжчих. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто з тих пацієнтів не дожив би. Такі справи.

-Ми готові. – Оксана з донечкою вийшли в коридор. Бородатий лікар забрав у жінки пакет з речами і посміхнувся малечі:
-Тепер все буде гаразд!