Коли ж нарешті приїде “швидка”? Жар не збивається, температура майже “сорок

-Кохана, коли ж “швидка” приїде? Температура майже “сорок”, ніяк не спадає…
– Зараз всі бригади зайняті, – втомлено відповів жіночий голос. – Очікуйте.

Ледь стримуючи сльози, Оксана поклала слухавку і кинулася до доньки. Маленька Софійка лежала на дивані, накрита легкою ковдрою, важко дихаючи. Тіло п’ятирічної дівчинки палало від жару: температура не знижувалася, невблаганно наближаючись до сорока градусів.
Дзвінок у двері пролунав несподівано голосно. Оксана різко підскочила, мало не впавши, і побігла до дверей.
-Температура спадає, “тройка” працює. У маленької хрипи з обох боків. Я б рекомендував шпиталізацію. – високий сивий чоловік втомлено потер перенісся, дивлячись, як молоденька медсестра кладе шприц у бікс.

– А дома не впораємося?
– Не впораєтеся. Поїдемо в лікарню, під наглядом лікарів.
Оксана з паспортом і пакетом з речами вийшла у коридор:
-Зараз Софійку одягну і… Ой, а ви хто?

Відкрита двері увійшла команда “швидкої допомоги”: коренастий, бородатий лікар років сорока, худий тридцятирічний фельдшер в окулярах з чемоданчиком і веснянкуватий, рудий інтерн.
-“Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Був же інший лікар. – розгублено сказала Оксана.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Нуу… Високий такий, сивий. Він температуру Софійці збив і сказав, що треба в лікарню їхати… – розгублено промовила молода жінка.

Лікар з фельдшером перезирнулися:
-Семенович!
-Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до молодої жінки:
-Одягайте дівчинку. Відвеземо вас у лікарню.
Оксана пішла до кімнати. Здивований інтерн спитав у лікаря:
-Що, навіть не будемо оглядати?
– Семенович ніколи не помиляється!
-Та що ж то за Семенович такий?

Фельдшер хмикнув:
-Семенович – найдосвідченіший спеціаліст на “швидкій”… був. Його навіть до Києва запрошували неодноразово, а він щоразу відмовлявся. Казав, що його робота людей рятувати, а не штани в кабінеті протирати.
Рік тому бригада Семеновича їхала на екстрений виклик. А якийсь мудак вирішив перед “швидкою” промчати.
Фельдшер замовк, опустивши очі в підлогу. Бородатий лікар поплескав його по плечу і продовжив:
– Загалом, в тій аварії не було вижилих. А через сорок днів у місті почали відбуватися дивні речі.
На вулиці хулігани молодого хлопця порізали. До диспетчерської надійшов анонімний дзвінок: колото-різана рана в області печінки. Ми якраз тоді чергували. Приїжджаємо. Хлопець, якого порізали, лежить на асфальті, з пов’язкою, а крапельницю якийсь чоловік тримає. Ми до чоловіка, хто, мов, першу допомогу надав? Чоловік головою хитає, каже: “Та “швидка” тут щойно була, лікар такий високий, сивий і медсестричка з ним, молода, ще зовсім дівчинка. Вони допомогу і надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати ось так… Я лише на хвилинку повернувся, на хлопця глянув: дихає-не дихає. А тут ви приїхали. А сивий де?”

А у нас мороз по шкірі. Адже, за описом виходить, що це Семенович зі своєю бригадою першу допомогу надав. Хлопця до лікарні відвезли, в картці вказали, що першу допомогу до нашого приїзду надали. Про Семеновича промовчали. Це після нього на підстанції відкрито заговорили. А в той день ми в шоці були.

-Та й не повірив би нам ніхто!- хмикнув фельдшер. Бородатий лікар поправив на шиї фонендоскоп і продовжив:
-Через пару днів робітник на складі впав: інсульт і черепно-мозкова травма. Поки міська “швидка” приїхала, “високий, сивий лікар і молода медсестричка” першу допомогу надали: крапельницю поставили, кисень дали і діагноз озвучили. “А потім зникли, немов крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
– Що, привиди і пологи приймали? – здивувався рудий інтерн.
– Ти з словами обережніше,- насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але вже точно не привидами. Скоріше міськими ангелами-охоронцями.

-Пробачте… – інтерн почервонів. Навіть вуха запалали. – Так, а що там з пологами?
– Так віз таксист жінку до пологового будинку: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут передчасні пологи почалися. Таксист в паніці, машину на “аварійку”, у “швидку” зателефонував, а що робити-не знає, бігає навколо машини і кричить: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловіче, не хвилюйтеся, переключайте телефон на гучний зв’язок, я вам розповім, що робити”. А в чоловіка істерика, нічого не розуміє.

Тут-то Семенович йому на допомогу і прийшов зі своєю медсестричкою. Дитина сідницями вперед йшла, та ще й пуповина навколо шиї обмоталася. Загалом, якби не вони, дитина не вижила б.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу мамочку і кричущого здорового малюка.
Скільки таких випадків за рік було – і не запам’ятаєш. “Бригада Семеновича” з’являється лише на найскладніших. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто з тих пацієнтів не дожив би. Ось такі справи.

-Ми готові. – Оксана, з донечкою вийшли в коридор. Бородатий лікар забрав у жінки пакет з речами і усміхнувся малятку:
-Тепер все буде добре!