Сім років: Спогади сироти про справжній Новий рік

Мені було 7: Спогади сироти про справжній Новий рік

Кожна людина має моменти в пам’яті, які залишаються з нею назавжди.

І в мене є така ніч. Ніч, яка вкарбувалася в мою душу, хоча минуло вже майже 40 років.

Але почну з самого початку.

Народжений у неволі
Я з’явився на світ не в затишному домі, а за стінами в’язниці.

Моя мати потрапила за ґрати, коли була на п’ятому місяці вагітності. Батько залишив її одразу після арешту і з того часу не з’являвся в нашому житті. Йому було все одно, чи жива вона, чи народився його син.

Мама була наполовину українкою, наполовину кримчанкою, працювала бухгалтером на заводі. Її звинуватили у великій крадіжці, але доказів так і не знайшли.

Кілька місяців я жив із нею в камері, поки вона годувала мене. Згодом мене передали в притулок для дітей.

Але ніхто не захотів мене удочерити.

Коли мені виповнилося три, мама померла. Я навіть не пам’ятаю її обличчя.

Після її смерті мене перевели в дитячий будинок.

Про життя там я намагаюся не згадувати.

Але є один момент, до якого я повертаюся знову і знову.

Перша справжня Новорічна ніч
Мені було сім, коли на новорічну ніч мене запросила одна родина.

Я не знав, чому вони вирішили запросити саме мене. Можливо, їм стало мене шкода, можливо, вони хотіли зробити добрий вчинок напередодні свята.

Але тоді я не замислювався про це.

Я просто потрапив у казку.

До цього я ніколи не бачив Святого Миколая. Ніколи не бачив телевізора. Ніколи не їв стільки солодощів.

Вони нагодували мене під новорічним столом і потім уклали спати.

Але опівночі мене розбудили.

– Іди сюди, – сказала господиня, ведучи мене до вітальні.

Я завмер на порозі.

Передо мною стояла величезна, прикрашена безліччю гірлянд і іграшок ялинка. Вона світилася і переливалася всіма кольорами, здавалася мені чарівною.

Я не міг відірвати від неї очей.

Стояв, як один із дітей Гавроша, яким вперше показали диво.

А потім сталося дещо ще більш неймовірне.

В кімнату увійшов справжній Святий Миколай.

Він усміхнувся мені, простягнув велику торбу і сказав:

– Це тобі.

Я отримав свій перший новорічний подарунок – іграшку, теплий вовняний шарф і рукавички.

Я був щасливий.

Повернення в реальність
Вранці магія тривала.

Я їв солодощі, дивився, як вся родина обмінюється подарунками, слухав пісні по телевізору.

Мені здавалося, що я став частиною цього світу.

Але ближче до вечора мене знову відвезли до дитячого будинку.

Я знову опинився серед холодних стін, серед дітей, яким ніхто не приносив подарунків, серед вихователів, втомлених від нашого шуму.

І все ж я не був таким, як раніше.

Я знав, що десь існує інший світ. Світ, де є щастя.

Минуло багато років…
Тепер я дорослий. У мене є родина, двоє чудових синів.

Але Новий рік для мене завжди залишиться найважливішим святом.

Щороку я купую ялинку. Найбільшу. Можливо, тому, що хочу відтворити той момент, коли вперше побачив це диво.

Я досі зберігаю червоний шарф, який тоді подарував мені Святий Миколай.

Питання без відповіді
Мій батько так і не знайшов мене. Жодного разу не спробував дізнатися, що зі мною сталося.

А про матір я думаю з теплотою.

В душі я завжди називаю її Богородицею.

І не перестаю запитувати себе: чи була вона винною?

Або тільки стала жертвою чужих гріхів?..