Ніколи не сказав тобі, мамо, як сильно ти мені дорога…

Ця біль не минає
Яка ж коротка людська життя. Ми будуємо плани, витрачаємо сили та час на непотрібні речі, женемося за успіхом, за грошима, за чужим схваленням. А тих, хто справді нас любить, хто дав нам життя, хто ніколи не зрадить, чомусь залишаємо на другому плані…

Я зрозумів це занадто пізно.

Батько пішов рано, а мама жила тільки мною
Мого батька не стало, коли я був ще дитиною. Він помер від важкої хвороби, і я майже не пам’ятаю його. Тільки мама завжди розповідала, яким він був хорошим чоловіком.

Вона так і не вийшла заміж знову.

– Я любила тільки його, – казала вона. – І донині люблю. Я вірю, що одного дня ми знову зустрінемось.

Я слухав її розповіді, спостерігав, як у її очах спалахував вогник, коли вона говорила про минуле. Вона вірила в любов, у долю, у казки.

Але її життя після смерті батька було далеким від казки.

Я був у неї єдиним сином, і вона віддавала мені все. Працювала, дбала, намагалася, щоб у мене було все необхідне.

А я…

Я забув, що батьки не вічні.

Я поїхав, почав нове життя, а мама залишилась чекати
П’ять років тому я одружився, переїхав у інше місто.

У нас народився син – Михайло.

Життя закрутилось. Сім’я, робота, потім друга робота – потрібно було більше заробляти, забезпечувати дитину, думати про майбутнє.

Я телефонував мамі все рідше.

Приїжджав лише на свята.

Вона завжди чекала.

– У тебе все добре, синочку, – казала вона. – Головне, що ти щасливий.

А я навіть не помічав, як минає час.

Як уходить вона.

Телефонний дзвінок, що змінив усе
За кілька днів до Нового року пролунав дзвінок.

Я побачив незнайомий номер.

– Алло?

У слухавці почув трепетний голос:

– Це Віктор, ваш сусід… Вашої мами більше немає…

У неї стався серцевий напад. Вона померла в лікарні.

Я слухав ці слова, та не міг їх сприйняти.

Світ у мить зруйнувався.

Я стояв, тримаючи телефон в руці, і не розумів, що робити.

А потім…

Потім сльози полилися самі собою.

Гіркі, пронизливі.

Я плакав не лише від болю.

Я плакав від провини.

Пробач мене, мамо…
Пробач, що не був поруч.

Пробач, що не знайшов часу сказати, як сильно я тебе люблю.

Пробач, що ти йшла сама.

Тепер тебе немає, і життя більше не буде колишнім.

Я віддав би усе, щоб повернути один день. Один вечір. Одну годину.

Але часу не повернути.

А сказати “Я тебе люблю”, я запізнився.