Зрадник навіки

На зраді одного разу

Лариса почувалася щасливою жінкою: у неї був улюблений син Богдан, гаряче коханий чоловік Микола та легка робота. Коля завжди добре заробляв, і вона могла собі дозволити працювати на пів ставки, приділяючи багато часу сину. Чи ж це не щастя?

Але всього цього могло б і не бути…
— Я полюбив іншу жінку, — зізнався 13 років тому улюблений чоловік, ховаючи очі. — Нам потрібно розлучитися.
— Коля, та ти що?! Я ж люблю тебе, і ти також мене любив. Це не може так просто закінчитися!
Микола тоді просто знизав плечима і додав, що розлучення вона може ініціювати сама, якщо їй так зручніше.
Зручніше?! Їй зручно, щоб її чоловік — не просто коханий, а щиро обожнюваний! — був поруч.
Цілий тиждень вона то плакала в подушку, то впадала в істерику, не розуміючи, що тим самим ще більше відштовхує Миколу.
Але потім заспокоїлася, зібралася і запропонувала чоловікові провести прощальний вечір…

Розлучення так і не відбулося, бо з’ясувалося, що Лариса вагітна. Вони намагалися зачати дитину п’ять років, але без успіху. 25-річна Лариса і 27-річний Микола були цілком здорові, але вагітність не наставала. А тут — один раз, на прощання… Прощатися не довелося.
Микола одразу сказав, що нікуди не йде — Ларисі навіть здавалося, що залишився він з якимось полегшенням — носив жінку на руках і більше за всіх радів народженню Богдана.

Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, хто була та жінка. Що з нею! Головне — стало ще краще!
Зараз Богдану вже 12 років, він росте дуже розумним хлопцем. Лариса навіть хотіла віддати його в гімназію з математичним ухилом, але вчасно не встигла. Син ходив у звичайну школу, але виграв майже всі районні олімпіади з математики. Займався у шаховому гуртку і навчався грати на скрипці в музичній школі. Останнє йому не дуже подобалося, але Лариса вирішила, що її син має розвиватися всебічно.
— Може, краще його в секцію футболу віддати? — скривився Микола, дізнавшись про наміри дружини.
— Здурів?! — обурилася Лариса. — Хочеш, щоб твоя дитина покалічилася?! Ні!

Чоловік махнув рукою — роби, що хочеш! Тоді на роботі у нього були складнощі, і всі думки крутилися навколо цього. Тепер Микола очолював відділ, і з кар’єрою та зарплатою у нього все було добре.

Саме в офісі чоловіка Ларису спіткало ще одне везіння. Вона заїхала за чоловіком — вони збиралися в ресторан відзначити річницю весілля — і розговорилася з однією з співробітниць Миколи. Ефектна, струнка брюнетка Ксенія — зовсім не сіра миша. Лариса поряд із нею почувалася невпевнено, але Ксенія виявилася дуже привітною.
У неї також був син, ровесник Богдана, тому жінкам було, про що поговорити.

— А хочеш, попрошу, щоб твого Богдана теж взяли в гімназію, де вчиться мій Філіп?! — несподівано запропонувала Ксенія.
— Та що ти, це навряд чи можливо. Там навіть за гроші не пробитися, — сумнівалася Лариса.
— Гроші — не головне, у мене є зв’язки. Я ж приваблива жінка! — весело підморгнула Ксенія.
— Ой, я буду тобі так вдячна! — зраділа Лариса.
Ксенія не обдурила, і наступного навчального року Богдан почав вчитися в “математичній” гімназії. Тут виникла проблема — заклад був в іншому районі міста, а Лариса страшенно боялася відпускати сина одного не те що в сусідній школі, а вже тим паче так далеко.
Вранці вона спокійно відвозила Богдана сама, а ось після занять…

— Ларо, наш син вже дорослий хлопець, розумний, розсудливий. Добереться додому сам!
Там же поряд із гімназією автобусна зупинка. Сів і доїхав, навіть пересадки не потрібні! — відрізав чоловік на спроби Лариси змусити його забирати Богдана.

— Коля, ти ж так поводишся, ніби у тебе є ще один запасний син! Зараз навіть дорослі бояться бути на вулиці самі, а…
— Досить! — перебив її Микола. — Коли зможу, заберу, а так нехай добирається сам.
Лариса поскаржилася Ксенії — жінки часом спілкувалися телефоном, обговорюючи синів і гімназію.
— У-у-у! Проблема! — заявила Ксенія. — Нехай хлопці після школи йдуть до нас, ми ж поруч живемо, а ти приїдеш, як зможеш, і забереш Богдана.

— Серйозно? — вразилася Лариса. — Та ні! Це ж так незручно… Створю тобі стільки клопоту.
— Якого клопоту? Я ж також на роботі. Але так хоча б вони будуть дома й разом. Обидва спокійні, відповідальні — подружаться!

— Ой, Ксюшу, буду тобі дуже вдячна!
— Все добре!
Богдан новину сприйняв обережно. З Філіпом він був знайомий, але вчилися вони в різних класах і близько не спілкувалися.
Син взагалі важко сходився з людьми. Він і в новий навчальний заклад погодився йти з радістю тільки тому, що при цьому відмінялася музична школа — вона була далеко від гімназії, і Лариса вже не могла возити його туди.
Але коли Лариса на другий день забирала сина з квартири Ксенії, він пішов дуже неохоче.

— Мам, можна я ще залишуся? — запросив Богдан. — Ми з Філею ще не дограли…
— Ні, тобі потрібно вчити уроки. Таке утримання незручне, Ксенія робить для нас велику ласку, — категорично відповіла Лариса.
Мама Філіпа і так багато для нас робить, — категорично сказала Лариса.
— Не для нас, а для тебе, — тихо буркнув синок.
Лариса зробила вигляд, що не почула.

Микола, дізнавшись про це, спочатку обурився — мовляв, він працює разом з Ксенією, і що скажуть люди? Але, вислухавши десяток доводів дружини, і не бажаючи родинного скандалу, махнув рукою.
Все одно він найближчими місяцями постійно буде у відрядженнях, оскільки відкривається новий філіал — так що дружина робить, що хоче!

На тому і закріпилося. А Богдан все частіше прохав дозволу Лариси залишатися у Філіпа:
— Мам, у нас з Філею стільки справ… Ми зробимо уроки, будь ласка… — нявкав синок.
— Ларо, чого ж ти висловлюєш?— підтримувала його Ксенія. — Хлопці подружилися, нічого поганого не роблять. Нехай Богдан залишиться.
І кожного разу вони вмовляли її. Дійшло до того, що син кілька разів залишався ночувати в тієї родині.
Лариса, скреплячи душу, погоджувалася, а потім дзвонила, розпитуючи, як там її синочок — адже вона звикла, що він завжди був поруч.

Микола дійсно перестав з’являтися через відрядження, і Ларисі одній дома було дуже сумно, тому вона погоджувалася рідше лишати Богдана у гостях.

— Мам, чому ти така?! — колись викрикнув Богдан, коли мати не пустила його до Філіпа.

— Яка? — здивувалася Лариса.

— Така! Носишся зі мною, як квочка з курчам! Я вже дорослий, а ти кроку ступити не даєш?!

— Богдан, — суворо сказала Лариса, — зараз же скажи мені, звідки у тебе ці… фрази? Де ти їх почув? Хто тебе навчив?

— Ніхто не вчив! — буркнув синок. — Я ж не в лісі живу.

— Я твоя мама і турбуюся лише про тебе. Хочу якнайкраще саме для тебе, — настановчо сказала Лариса.

— Ксенія теж мама і піклується про Філіпа! Тільки не стежить за ним, все дозволяє і ніколи не свариться! — відказав Богдан.

— Так!.. І що ж вона дозволяє?

— Нічого поганого, — неохоче сказав син. — Я йду спати.

Лариса занепокоїлася. Богдан був спокійним, навіть дещо флегматичним хлопчиком, а тут раптом підвищив голос на матір.

Навряд Ксенія у своїй квартирі влаштувала анархію — просто сину не вистачає чоловічого виховання. Ось повернеться Микола — нехай з ним поговорить!

Але чоловік став на бік сина:

— Ларо, справді, ти вже задушила Богдана своєю турботою. Дай йому трохи свободи. Наскільки я розумію, Філіп нормальний хлопець, вони разом вчать уроки, грають. Це нормально.

— Так! Але з матір’ю так не розмовляти не нормально! — обурилася Лариса. — Чи ти не згоден?

— Згоден. Але ще раз кажу — трішки заспокойся, а то побачиш, що власний син тебе зненавидить. У тебе ж з’являється багато вільного часу. Можеш сходити в салон краси, наприклад.

— Що? Ти хочеш сказати, що я погано виглядаю?!

— Скажемо так — тобі було б непогано приділити увагу своїй зовнішності…

Лариса не могла такого знести. Вона не розмовляла з чоловіком цілий тиждень до його від’їзду у відрядження, а потім по телефону сухо відповідала на його питання про справи і сина. Вона старається вдома підтримувати затишок, виховувати сина, і раптом — в салон краси їй треба, бачите.

Повернувшись, Микола все ж таки вибачився, і вона його, звісно, вибачила — любила як-не-як. А тут хлопчики зібрались у похід. З двох класів набралося чотирнадцять бажаючих, і вимагалося участі батьків.

Лариса спочатку взагалі не хотіла відпускати Богдана “в цей жах”, потім висловила бажання поїхати разом із ним, але не вийшло. На роботі не відпустили, та й син все умовляв її цього не робити.

Неочікувано в похід погодився поїхати Микола:

— А чому б ні? У мене ж є пара відгулів. І давно я не відпочивав у лісі, на свіжому повітрі, з палаткою… — мрійливо вимовив він.

— Ну, якщо так… — розгублено промовила Лариса. — Гаразд, поїжджайте! Тільки будьте на зв’язку!

Батько з сином переглянулись і скептично зітхнули — мама як завжди!

За три дні, поки її чоловіки були в поході, Лариса сама з’їла усі нерви. Зв’язок там був лише місцями, і вони дзвонили їй лише пару разів. Не витримавши, вона поїхала до будинку Філіпа, куди його привозили першим, щоб там зустріти чоловіка та сина.

У дворі було повно машин, і Лариса була змушена залишити свою на вулиці. Біля під’їзду вона помітила обіймаючись пару в сірих сутінках, які насамперед не розгледіла, хто це був.

Голоси підказали:
— Коль, ну скільки можна? — тихенько, але вимогливо запитала Ксенія. — Коли ти плануєш розлучитися?
— Ксюшу, ну давай не сьогодні. Ми провели такі чудові три дні, не псуй їх, — відповів Микола. — Я люблю тебе, і це, без сумнівів, і обов’язково скоро розведусь.

Пара явно поцілувалася. Кого там любить її чоловік? Хіба вони разом були в поході? Коля збирається розлучитися з нею? Питання вихором пролетіли у Лариси в голові…

— А що тут відбувається? — голосно запитала вона, задавши запитання, яке ставили вже тисячі обманутих до неї.
— О, дякую богу, — промовила Ксенія. — А то вже просто сил немає більше ховатися.

— І давно ви… ховаєтеся? — з питань запитала Лариса.
— Уже майже рік, — спокійно відповіла суперниця. — Знаєш, як втомилося?
— Не знаю! А ось дізнатися, навіщо ти привечала мого сина, хочу!
— Так Микола ж у нас зразковий батько, тільки Богдан його і тримав біля тебе. Ось я і вирішила з ним подружитися. Ваш, до речі, хлопець чудовий! Хоч ти його і зовсім затюкала вже.
Я зовсім не проти, щоб він жив з нами.

— Чого-о-о?! Навіть не розраховуй на це! Мій син буде жити зі мною! І чоловік, до речі, теж. Так, Коля?!

— Звучить загрозливо, — прокахикав Микола, мовчазно додаючи. — Пропоную це обговорити вдома вдвох.

— Ні! Ти зараз скажеш, що залишаєшся в родині! І, до речі, де Богдан?!

— Вони з Філіпом понесли речі до квартири, зараз спустяться, — пояснив Микола. — І, Ларо, давай обійдемося без скандалів. Так уже сталося, що я люблю Ксенію, і хочу бути з нею.

Поки Лариса шукала слова для відповіді, у дверях під’їзду з’явився Богдан:

— Мам? Що ти тут робиш? А ми, уявляєш?..
— Поїхали додому, — перервала його на півслові Лариса. — Швидше!

Вона схопила сина за руку і потягла до машини, не звертаючи уваги на його невдоволені вигуки.

Микола дійсно пішов до Ксенії. Вони намагалися забрати Богдана у Лариси, але син, мабуть, насмотрівшись на сльози матері — а вона плакала майже весь час з того вечора, — заявив, що лишається з матір’ю. Через рік Микола хотів повернутися, але Лариса його не прийняла — не змогла пробачити вдруге.