Химерна колега

Странна колега

Нова співробітниця одразу зацікавила Анну. Але дівчина явно уникала колег, не ходила з ними в офісне кафе, а відразу після закінчення робочого дня хапала сумочку, натягувала на голову кепку і бігла на стоянку, ні з ким не спілкуючись. Її посадили за сусіднє робоче місце. Анна чула, як вона відповідає на дзвінки. Голос у неї був приємний.

– Аню, ти ще не поговорила з новенькою? – запитала якось Ольга, старший менеджер зміни. – Здається, все з нею нормально, і за показниками чудовий працівник… Але вона якась дуже замкнута. Вже більше місяця у нас працює, а ні з ким не завела дружбу. Навіть в обличчя її ніхто толком не запам’ятав.
Анна знизала плечима:
– Ні, не спілкувалася. Один раз попросила у неї олівець передати, вона кинула, не дивлячись на мене… Образливо якось.
– Ну, може, пізніше почне з кимось спілкуватися…

Згодом Анна дізналася, що освіта новенької аж ніяк не відповідає її нинішній роботі. Виявилося, що Вікторія (саме так звали дівчину) закінчила біологічний факультет і навіть має науковий ступінь кандидата наук. Як же вона опинилася тут, у звичайному кол-центрі, де працюють переважно студенти та молоді люди, щойно отримавши диплом і не знайшовши нічого кращого?

Цікавість спонукала Анну підійти до Вікторії під час перерви і поставити їй якесь робоче запитання. Вікторія опустила голову і, не дивлячись на Анну, тихо відповіла. Анні здалося, що Вікторія навмисно тримає голову так, щоб волосся падало на обличчя.

– Може, вона хворіє? – питалися колеги один в одного в кол-центрі.
– Та ні, просто прищі мучать, ось і ховає обличчя, – жартував Олег, системний адміністратор, який вважав себе найрозумнішим в кол-центрі.

Одного разу Анні довелося затриматись на роботі довше звичайного. Кол-центр опустів, дівчина залишилася одна, щоб написати звіт про вихідні дзвінки. Закінчивши, вона відправила звіт на пошту менеджеру і подивилася на годинник. О жах, майже дев’ять вечора, а додому їхати цілу годину. Її ж попереджали, що треба вчасно все робити.

Анна зітхнула, вимкнула комп’ютер, взяла своє пальто з шафи, зачинила офіс і вирушила додому. Вийшовши з офісного центру, вона зрозуміла, що йде дощ. І парасольку, як на зло, залишила вдома. Поки до метро дійде, промокне до нитки. Який же день, нарешті б він скінчився!
– Можу підвезти, якщо хочете, – пролунав поруч знайомий голос.

Анна обернулася і побачила, що з іншого боку входу в центр стоїть висока дівчина в кепці і толстовці. Це була Вікторія!
– Вікторія, це ти? – здивовано запитала Анна.
Дівчина кивнула.
– Так, я забула телефон в офісі. Довелося повернутись. Я побачила, що ти виходиш. Якщо почекаєш, підвезу, куди треба. Буде злива, а я на машині.

– Дякую, не відмовлюся, – усміхнулася Анна.

Через десять хвилин дівчата сіли в машину Вікторії. Вперше Анна змогла розгледіти її обличчя. І жахнулася. На щоці Вікторії був шрам, ніс виглядав втиснутим в череп, а одне око наполовину прикривалося опущеним повіком.

Очевидно, відчувши на собі погляд колеги, Вікторія усміхнулася:
– Запитуй, якщо цікаво.

Анна похитала головою:
– Та ні, все нормально.
– Та годі, ж ненормально ж, – Вікторія зітхнула. – Ну скільки мені можна ховатися? Так, у мене є деякі проблеми. Серйозні проблеми. Я не завжди така була. До речі, куди тобі?
Анна назвала адресу.
– Хочеш, розповім, як це сталося? Якраз їхати довго, встигну. Знаєш, мені справді хочеться з кимось поділитися. Дуже важко постійно все тримати в собі…

– Добре, якщо тобі хочеться. Якщо ні, то не обов’язково. Справді, – Анна усміхнулася. – Я не надто цікава. І нікому не розкажу, якщо це важливо.

І Вікторія почала свою історію.

Вікторія була пізньою дитиною. Її матері, викладачу кафедри ботаніки, було вже за сорок, а батькові взагалі п’ятдесят. Вони вже не сподівалися стати батьками. Але все ж сталося диво. Для сім’ї це стало величезною радістю.
– Ми перемогли природу, мабуть, – з усмішкою говорила мама Вікторії.
– А отже, дочку будуть звати перемогою, тобто Вікторією, – жартував її батько.

Дуже швидко стало зрозуміло, що Вікторія має неабиякий талант до навчання. У три роки вона вже з інтересом гортала енциклопедії про живу природу, у шість пішла в школу, закінчивши її на відмінно. Після закінчення вступила до університету на біологічний факультет.

Батьки не могли натішитися її успіхами. Напевно, на дівчинку чекали великі досягнення. Правда, складаючи плани на майбутнє Вікторії, її батьки не врахували одного. Присвячуючи все своє время навчанню, дівчина майже не спілкувалася з однокласниками. Її оточували книги, вона захоплювалася науковими концепціями та теоріями, а на стіні в її кімнаті висіли портрети не симпатичних хлопців з модних груп, а великих вчених.

Це не могло не вплинути на особливості характеру Вікторії. Вона росла замкнутою та некомунікабельною. Однолітки лякали її, вона ж викликала у них подив і неприйняття. Занадто розумна, не вміла говорити ні про що крім науки, вона не страждала від самотності, поки не почала перетворюватися на юну дівчину.

Природа взяла своє. Вікторія зрозуміла, що тепер їй захотілося читати не лише монографії та статті про сучасні тенденції генетики та цитології, а й любовні романи. Романи вона ховала під матрац у своїй кімнаті: якщо б мати виявила таку недостойну літературу, вона б, напевно, влаштувала скандал.

У Вікторії була ще одна таємниця. Вона страждала через своє відчуття некрасивості. Вірніше, вона була впевнена, що жахливо некрасива. Високий зріст, маленький бюст, непропорційно довгі та худі ноги, просте обличчя, ніс картоплею, широкі вилиці… Все це здавалося Вікторії непривабливим, не здатним викликати в нікому жодних почуттів, окрім жалості.

Час минав. Вікторія закінчила аспірантуру, ставши кандидатом наук. Вона почала викладати на кафедрі генетики. Студенти із задоволенням відвідували її лекції: Вікторія могла захопити темою і на пальцях пояснити найскладніші концепції. Здавалося, що все складається успішно. Але Вікторія чекала кохання та мріяла про чоловіка, який прийме її такою, якою вона є, з усіма її недоліками. А недоліків у собі Вікторія бачила багато.

І незабаром вона його зустріла. Точніше, ЙОГО. І закохалася практично відразу, без пам’яті. В людину, яка була її повною протилежністю.

Вікторія ходила в тренажерний зал, досить престижний, благо, заробляла вона немало. І в цьому залі вона познайомилася з Данилом. Данило був сином багатих батьків, таких називають «мажорами». З дитинства йому діставалося все, чого він хотів. Без зусиль і зусиль. Побачивши Вікторію, котра старанно крутила педалі велотренажера, він вирішив познайомитися з нею лише для того, щоб вкотре перевірити силу свого чоловічого чару. І Вікторія, з якою ніхто раніше не знайомився, була приголомшена його усмішкою, поглядом, манерою тримати себе.

Данило взяв у дівчини телефон і зателефонував наступного дня. Для нього Вікторія була забавним створінням, подібного якому він ніколи раніше не зустрічав. Вікторія ж бачила у Данилу свою велику любов, чоловіка, для якого вона готова зробити все, що завгодно. І молодий чоловік швидко відчув, що дівчина перебуває у його повній владі.

Спочатку він просив її перенести заняття в університеті задля зустрічі з ним. Потім вимагав змінити стиль одягу. Раніше завжди вдягнена в джинси й толстовки, Вікторія почала носити міні, короткі топи та підбори. Данилу подобалося, що він ніби керує такою розумною, незвичайною дівчиною. І він хотів більшого.

– Котик, ти у мене дуже гарна, – говорив він. – Але, знаєш, мені завжди подобалися дівчата з великим бюстом. Якби у тебе був трохи більший розмір, ти була б просто ідеальною.
Добре подумавши і оцінивши всі ризики, Вікторія пішла на першу пластичну операцію. Данило був у захваті і хвалився друзям, що є “вчена”, яка для нього “вставила груди”.

На цьому Данило не хотів зупинятися. Вікторія підкачала губи, збільшила вилиці, навіть трохи перекроїла повіки… Її робота страждала, колеги не розуміли, що коїться з дівчиною, яка ще недавно була захоплена лише наукою. Вікторія все частіше не приходила на пари, що викликало незадоволення інших викладачів, змушених її підміняти.

Вікторії здавалося, що так і має бути. Вона жертвує собою для того, щоб коханому було добре. І він обов’язково оцінить її зусилля. І не за горами пропозиція руки й серця. Будиночок біля моря, троє чи навіть четверо дітей, щаслива старість… У мріях Вікторії малювалися ідеальні картини. У той час як Данило продовжував розважатися, пропонуючи їй все нові й нові болісні зміни. У Вікторії не було подруг, які сказали б їй, що відбувається щось жахливе, а мати дівчини не піднімала розмови про зміни, що відбуваються. Вона ігнорувала те, що відбувалося, думаючи про свій спокій, а не про благополуччя доньки.

Все закінчилося трагічно. Вікторія наважилася на чергове втручання: їй захотілося трохи підняти брови. Грошей у неї було мало, довелося йти до хірурга, який просив за свої послуги малу суму… Сталося зараження… Пів року вона провела в лікарні, перенісши кілька операцій. Після цього її зовнішність дійсно кардинально змінилася.

Данило відвідав її в лікарні лише один раз. Побачивши набрякле обличчя Вікторії та шви, він волів піти з її життя назавжди. Хлопець не брав слухавку, не відповідав на повідомлення Вікторії у соціальних мережах, а незабаром вона побачила на його сторінці фото з іншою, яку він називав своєю нареченою.

Для Вікторії це був шок. Але вона змогла взяти себе в руки. Заради науки. Заради того, щоб жити далі й знову викладати та повернутися до університету, звідки їй довелося звільнитися через стан здоров’я.
Через півроку дівчина виписалася з лікарні. Їй потрібно було відновити зовнішність. З таким обличчям викладати вона не хотіла. Соромилася свого вигляду. А значить, потрібні гроші на операцію, складну й дуже дорогу.
– Тепер працюю у вас і ще в одному місці. І реферати пишу на замовлення, – закінчила Вікторія свою розповідь.
Машина вже давно стояла біля під’їзду будинку, де жила Анна. Дівчина дивилася на Вікторію, в очах її блищали сльози.
– Як він міг так з тобою вчинити? Це ж яким треба бути…? – тремтячим голосом запитала вона.

Вікторія провела по обличчю долонями і задумливо подивилася у вікно, по якому стекали краплі дощу.
– Знаєш, зате я зрозуміла одну дуже важливу річ. Змінюватися треба лише для себе. І ні в якому разі не слід приносити себе у жертву. Нікому і ніколи. Ані заради кохання, ані заради дружби.