Стіл готовий, пора частуватись!

Накривай на стіл

— Олю, побачимось через три дні! І не забудь приготувати свій фірмовий м’ясний пиріг. Він такий смачнющий… — захоплено вимовила в слухавку свекруха Галина Петрівна.

Проте Оля не поділяла радість. Вона завершила дзвінок і тяжко сіла на стілець. За кілька днів — Великдень. І вся рідня з боку чоловіка Василя збиралась до них.

— У вас така простора квартира, місця всім вистачить. Раніше ми тулилися в наших невеличких кімнатках. А тут є де розгулятися! Це чудове місце для зустрічей нашої великої родини, — постановила Галина Петрівна два роки тому.

Тепер Оля починала ненавидіти свою велику й простору трикімнатну квартиру, за яку ще довго доведеться виплачувати кредит. Тільки через цю квартиру вся рідня приїжджала до неї додому, створювала безлад і заважала спати.

До кухні зайшов Василь і поцілував дружину в маківку.

— Все з мамою обговорили? — спитав він.

— Так, святкувати знов будемо у нас. Василю, — благала вона, — може, ти поговориш з мамою?

Василь нахмурився.

— Олю, ми ж це вже обговорювали. Ти дуже подобаєшся мамі, вона обожнює твою кулінарію! Як я можу сказати їй, щоб вона не приїжджала? Тим більше, мама вже на пенсії. Ти ж не змусиш її готувати на всіх? У неї вже нема стільки сил. Вона виростила чотирьох дітей, треба віддати їй належне. І заслужила відпочинок.

Кожного разу Оля піддавалась на вмовляння чоловіка. Але про себе думала: «А хто подбає про мене? Чому я на свято повинна годувати й обслуговувати цілу громаду?»

Проте нарікати було марно. Їй не хотілося сваритися з чоловіком і руйнувати сімейне щастя. Тож наступного дня Оля вирушила за покупками. А напередодні Великодня зайнялася приготуваннями.

До пізньої ночі стояла Оля біля плити, щоб приготувати всім. У гості мали прийти всі діти свекрухи з родинами. А це більше десяти осіб!

— Чому я одна кручусь? Хіба не може ніхто прийти допомогти? Добре, не твоя мама, але, можливо, одна з дружин братів? Чи всі також на заслуженому відпочинку? — запитала вона чоловіка, замішуючи тісто для пирога.

Василь вражено поглянув на дружину.

— Ти ж знаєш, що брати готувати не вміють, як і я. А невістки… Вони зайняті, в одних діти, в інших — робота. Я не можу просто витягти їх звідти, Олю. Це неправильно.

— А мене можна? Я також працюю. І що з того, що з дому? Від цього я не втомлююся менше, Василю.

— Не сердься, — чоловік обійняв Олю за талію. — Все буде добре. Ми зберемося всі разом, відзначимо Великдень, всі наговорять компліментів твоїй їжі. І в тебе настрій підніметься.

І Оля знову поступилася. Вже вночі, впавши в ліжко, від втоми не могла заплющити очі. Здавалося, що після такого насиченого дня вона мусила б заснути за лічені секунди. Але сон не йшов. І Оля думала, аналізувала, переживала.

«І нащо мені їхні похвали? Я б також хотіла прийти на все готове, не витрачаючи ні часу, ні грошей, ні сил».

Рано вранці, коли Оля тільки міцно заснула, її розбудив дзвінок телефону. Свекруха вирішила першою привітати родину старшого сина. А потім Галина Петрівна повідомила:

— Через годину ми всі будемо у тебе. Я ще вчора всім дітям сказала, тож починай накривати на стіл, — голос свекрухи лунав бадьоро й весело.

Ольга не могла встати з ліжка. У неї просто не залишилось сил, щоб почати цей день. Вона вже уявляла собі, як сервірує стіл, сто разів забігає на кухню, щоб подати й принести тарілки, а потім все це прибирає.

— Не хочу, — простогнала вона в подушку.

— Олю, чому ти ще в ліжку? Мама скоро приїде! І гості, — у дверях стояв Василь і невдоволено дивився на дружину.

— Вже йду, — неохоче відповіла Оля і сіла. “Ти зможеш, впораєшся з усім, ти сильна,” — прошепотіла вона собі і потяглася до ванної вмиватися.

Дівчина всіляко підбадьорювала себе. Вона встигла вчасно все розставити і підігріти.

…За столом лунав гамір. Родини ділилися враженнями, планами, розповідали історії. Поруч з Ольгою сиділа свекруха. І вона не втомлювалася голосно хвалити Ольгу:

— Як же наша Оленька добре готує! Все так смачно вийшло, доню. Я сама ніколи б не змогла накрити такий стіл, — свекруха широко усміхалася, стискала руку невістки й одобрительно дивилася у очі.

Оля неохоче приймала привітання, але часто відлучалася із-за столу. Вона виходила на балкон, щоб сховатися від гамору і шуму, від питань про дітей. Вони з Василем вирішили трохи почекати, щоб стати на ноги. Але родичів це мало хвилювало.

— Оленько! — почулося від свекрухи. — Пора подавати десерт. Куди ти забігла?

Двері на балкон відчинилися, і в невеликий простір увійшла Галина Петрівна.

— Ти куриш? — здивовано запитала вона.

— Що? Ні, звичайно! — встрепенулася з питання Оля. — Просто вийшла подихати свіжим повітрям. У квартирі душно.

— Та, та. Діти всередині, вікна не відчиняй. А то вже подумала, що ти у нас балуєшся… Дивись, навіть не думай ні про що таке, тобі ще мені внуків народжувати! — свекруха жартома пригрозила пальцем.

Ольга вимушено усміхнулася. Але Галина Петрівна цього не помітила.

— Ходімо, треба зняти зі столу і подати десерт.

— Іду…

Коли вони увійшли до зали, Галина Петрівна одразу сіла на своє місце. А Ольга залишилася одна. Вона зібрала брудні тарілки, понесла їх на кухню, потім розставила на столі десерт і розклала перед гостями нові прибори. І все сама.

— Твій торт найсмачніший у світі, — знову похвалила свекруха.

Оля поспішила ретируватися на кухню. Вона почала мити тарілки, щоб чимось себе зайняти. У такі моменти Оля шкодувала, що ще не купила посудомийну машину. Її придбання весь час відкладалася.

Через дві години гості почали збиратися.

— Васильку, відвезеш мене додому? — запитала Галина Петрівна.

— Звичайно, мамо, тільки ключі візьму.

Коли Оля залишилася в квартирі одна, вона пройшла до зали і втомлено впала на диван. Квартира була в повному хаосі. Купа гостей і декілька дітей зробили свою справу. Від вчорашнього прибирання не залишилося й сліду.

— “Треба піднятися і все довершити, — сказала вона собі. — Якщо залишу, то завтра буду лаяти себе ще більше. Ех”…

З тихим зітханням Оля піднялася з ліжка. Вона почала збирати брудний посуд, скатертина й рушники відправилися в прання. Стіл — у свій куток у залі. Спочатку вона перемила всі тарілки, прибори й склянки. Залишки їжі склала в контейнери. Потім Ольга пройшлася пилососом по всіх кімнатах, вимила підлогу.

— “Я заслужила на щось хороше за свою працю”…

Ольга набрала ванну, кинула у воду свою улюблену соляну бомбочку, увімкнула музику. Гаряча вода приємно розслабляла її закіпілі і втомлені м’язи. Вона вперше за кілька годин взяла телефон у руки. Там її чекало повідомлення від чоловіка:

«Мама запропонувала залишитися. Буду завтра».

— “Я іншого й не очікувала. Як завжди…”

Василь прекрасно знав, що саме сьогодні Оля буде прибирати. Але він погодився залишитися у матері, замість того щоб допомогти дружині.

— “Як вони до мене, так і я буду. Все, досить!” – вирішила вона для себе.

Цілий місяць пролетів непомітно. Наближався черговий свято. Дзвінок від свекрухи не змусив себе довго чекати:

— Оленько, накривай стіл! Ми приїдемо в п’ятницю відзначати день народження Вітового молодшого брата.

— Звичайно, стіл на місці. Ось тільки готувати доведеться комусь іншому. У мене завал на роботі, викликають в офіс. Не знаю, коли звільнюся, — притворно печально зітхнула Оля. — Я навіть не знаю, чи зможу бути на святі…

— Що? Як це?..

— Робота, що поробиш.

— Ну, добре, я щось придумаю. Так шкода… – зітхнула свекруха.

— Всього доброго, — Оля повісила слухавку і усміхнулася.

Святковий вечір вона провела у подруги в гостях. А вранці змусила Василя все прибрати, все ж у його брата було свято, а не у неї.

Коли наближався ювілей свекрухи, Оля вирішила взяти відпустку і поїхати до батьків у сусіднє місто. Свій подарунок вона вручила заздалегідь, повідомивши заодно новину.

— Ах, але де ж ми будемо святкувати?

— Василь вас впустить, просто мене вдома не буде.

— А готування?

— Можете щось замовити. Або ваші інші невістки щось приготують. Ви впораєтеся!

Наступні свята Оля була вдома. Але стіл обмежувався м’ясною нарізкою і магазинним тортом. Оля завжди повторювала одне й те саме:

— У мене зовсім не було часу, щоб готувати. Я у роботі. Можете щось замовити, якщо хочете.

Але ніхто не хотів відкривати гаманець і витрачати гроші. І на Новий рік всі родичі зрозуміли, що сидіти на шиї у Ольги більше не вийде. І їхнє бажання святкувати разом одразу поутихло.

Цей Новий рік Оля і Василь зустрічали вдвох, що повністю влаштовувало дівчину. Її план спрацював. І піднімаючи бокал з шампанським, вона подумала про себе, що вона молодець і за це треба випити.