Загадковий дзвінок

Вадим одразу не зрозумів, що це за звук. Надокучливо дзвонив телефон на холодильнику.

– Алло, Оксану можна? – пролунав чоловічий голос.

– Її немає. А хто питає? – запитав автоматично, хоча ледве згадав, коли востаннє говорив по стаціонарному телефону.

– А ти хто такий, щоб я тобі представлявся?

Вадим напружився, але відповів спокійно:

– Я її чоловік.

– Та ну! Не може бути! – з єхидством сказав незнайомець. – Чоловік?! Ха-ха-ха!

І пролунали короткі гудки.

Вадим також кинув трубку. Гарний настрій, з яким він повернувся з роботи, зник. Натомість на пам’ять відразу ж спливли найнеприємніші спогади.

Постоявши трохи в задумливості, він дістав мобільний телефон і набрав дружину:

– Привіт! – відповіла Оксана.

– Привіт! Тобі дзвонили.

– Куди? – здивувалася вона. – Хто?

– На домашній номер. Чоловік.

– І хто це?

– Я в тебе хотів спитати. Він нагрубив мені та посміявся з того, що я твій чоловік.

– Не розумію…

– Я теж. Ти з кимось зустрічаєшся?

Тиша на тому кінці лінії вразила його в саме серце. Дружина мовчала занадто довго.

– Вадиме, ти що, випив? – нарешті запитала Оксана.

– Краще б я був п’яний, – відповів він і поклав трубку.

До приходу дружини Вадим не знаходив собі місця. Події десятирічної давнини, про які йому, здавалося, вдалося забути, стали перед очима настільки чітко, ніби відбулися вчора.

Тоді вони ледь не розлучилися, у дружини був роман на стороні. Вона хотіла піти, але Вадим зробив усе, щоб зберегти сім’ю: з дитинства він дав собі слово, що його син не буде рости без батька.

Відносини з Оксаною тоді повністю змінилися. Вадим зрозумів почуття дружини. Визнав, що перестав її помічати та вирішив, що вона завжди буде поруч. Вони, нарешті, обговорили всі свої образи та претензії, навчилися бачити і чути одне одного.

Навіть на відпочинок поїхали туди, де раніше бували разом до весілля. Примирення стало їхнім другим медовим місяцем. Все налагодилося. Потім народилася молодша, Варвара.

І ось. Дзвінок.

Вадим навіть не міг уявити, скільки темряви може піднятися з глибин душі. Мрачніший від хмари, він уявляв собі все, що хотів сказати дружині. А коли почув ключ у замку дверей, все всередині нього, здавалося, обірвалося.

Оксана мовчки поставила сумку та пішла у ванну. На вулиці стояла нестерпна спека.

Поки дружина приймала душ, Вадим розігрів їй вечерю, заварив чай, а сам пішов у вітальню. Він чув, як Оксана пройшла на кухню, як за нею туди ж прошмигнула й донька.

«І що в таких випадках роблять?» – подумав Вадим.

Він дивився на телевізор, поки донька не пішла до своєї кімнати. Потім вирушив на кухню. Оксана спокійно дивилася на нього, не відводячи погляду.

«Чекає викриття», – промайнуло в збудженому мозку.

– Ну? – видушив з себе Вадим.

– Що «ну»? – роздратовано відповіла дружина.

– Я чекаю пояснень, – сівши на стілець, сказав він.

Оксана зблідла. Повільно, чітко відділяючи слова, відповіла:

– Мені нічого тобі сказати, Вадиме. Я не знаю, хто дзвонив. Всіх чоловіків, яким дозволено мені дзвонити, ти знаєш.

– Ну-ну, – глухо пробурмотів чоловік і пішов.

Несподіваний шум, дзвін розбитого посуду й якісь дивні звуки змусили його вскочити і повернутися на кухню.

Кухня, куди вони вбігли з дочкою, була заляпана їжею, яка тільки-но лежала на тарілці, сама ж тарілка розлетілася на дрібні шматочки.

Оксану трясли ридання. Вона сиділа, поклавши руки на стіл, і вклала на них голову.

Вадим кинувся до неї…

Він підняв дружину і на руках переніс у ванну. Там, увімкнувши воду, відвів під душ. А коли вона трохи заспокоїлася, загорнув її в рушник і відніс у спальню.

Оксана притихла, але незрозуміло було, спить вона чи ні. Коли Вадим почув тихе посапування, присів на підлогу біля ліжка. Так і просидів до ранку.

Не пам’ятав, чи спав він. Піднявся, коли Оксана прокинулася.

На кухні його зустріла донька:

– Як мама? – пошепки запитала вона.

Вадим мовчки знизав плечима.

– Тато, що сталося?

– Сам поки не знаю, але, здається, я її сильно образив.

Невдовзі прийшла й Оксана. Вона мовчки увімкнула чайник, на чоловіка навіть не глянула.

Цього дня у дружини був вихідний, і Вадим вирішив залишитися з нею. Він вийшов, зателефонував і відпросився з роботи. Варя пішла до школи, він повернувся на кухню. Оксана мила посуд.

Сів, дочекався, коли вона закінчить.

– Треба поговорити, – Вадим намагався говорити спокійно.

Дружина обернулася і досить різко сказала:

– Я не збираюсь виправдовуватись. Нема в чому.

– Ні, я не про це, – поспішив він заспокоїти Оксану. – Вибач, вчора я дарма спалахнув, не стримався. Але я ж так тебе люблю.

– Я помітила, – відповіла Оксана, дивлячись кудись повз нього.

– Ну, пробач, – простягнув він руки до її рук, але дружина сховала їх під стіл.

Вадим зітхнув.

– Послухай, дзвінок не був випадковим, це зрозуміло. Такі співпадіння трапляються вкрай рідко…

– Але трапляються, – перебила його Оксана.

– Не перебивай, будь ласка, – попросив Вадим. – Я намагаюся розібратися. У тебе є вороги?

Оксана подумала і відповіла:

– Та ніби немає. Хоча, у торгівлі всього може бути…

У спальному районі у них був невеликий продуктовий магазин, який Оксана відкрила ще до шлюбу.

– А з покупцями конфлікти останнім часом були?

– Вадиме, так це щодня, особливо з тими, хто пиячить. Вони ж уже зранку біля магазину. Крики, погрози – звичайна справа.

– Зрозуміло. Йди сюди, в кімнату.

Тут Оксана вигукнула:

– Згадала! Позавчора один чоловік поводився жахливо, вимагав горілки. Продавчиня відмовилася продавати, він почав скандалити, я вийшла на шум, намагалася його заспокоїти… Не вийшло – довелося дзвонити в поліцію. Він утік, але на прощання сказав, що ми його ще згадаємо.

Вадим, подумавши, взяв мобільний телефон і набрав номер:

– Сергію, привіт! Є до тебе прохання по твоїй частині. Тут якийсь нахаба моїй жінці погрожував, дзвонить додому.

І розповів другові все, що знав.

– Він тільки раз дзвонив?

– Ну, я тільки раз і чув, – Вадим глянув на дружину. – Оксана – жодного разу.

– У вас же телефон з автовідповідачем? Прослухайте.

– Точно, передзвоню.

Він увімкнув автовідповідач для прослуховування.

Той голос він упізнав одразу: «Оксано, це я. Коли знову побачимось? Сумую. Передзвони мені». І так кілька разів у тому ж дусі.

Оксана також упізнала голос.

Далі все відбувалося швидко. Вадим витягнув касету й помчав. Повернувся за кілька годин, схвильований. Відразу ж підійшов до дружини, міцно обняв і сказав:

– Все. Знайшли цього нахабу. Ледь йому щелепу не зламав. Сам не знаю, що на мене вчора найшло. Мир?

Оксана глянула в очі чоловіка й відповіла:

– Любові без довіри не буває.

– Прости, прости, прости, – тільки і зміг сказати він, покриваючи її обличчя поцілунками.