– Я подаю на розлучення, – повідомила жінка.

– Я подаю на розлучення, – оголосила Оксана.

Сергій у цей час захоплено дивився футбол і… зовсім не відреагував на слова дружини.

Оксана підійшла і вимкнула телевізор.

– Що ти робиш?! З розуму зійшла?! – загорлав Сергій, потім опанував себе, зробив зусилля і миролюбиво мовив:

– Вибач. Просто там такий важливий момент.

– Впевнена: не важливіший за те, що я сказала.

– А що ти сказала? – зніяковів чоловік, зрозумівши, що, як завжди, пропустив слова дружини повз вуха.

– Я подаю на розлучення.

Сергій витріщив очі:

– Як це «на розлучення»? Чому? Мені здавалося, у нас все добре.

– Тобі здавалося.

– Почекай… Вчора ми були в театрі, позавчора я приніс квіти, минулого тижня ходили в кіно. Все, як ти любиш…

– Так, але все це було вперше за сім років шлюбу. І я навіть знаю, чому.

– І чому ж?! – Сергій починав злитися.

– Тому що я віддала дітей у садок, влаштувалась на роботу, почала ходити в спортзал, у салон краси, змінила імідж, знайшла нових друзів.

– Причому тут це?

– А ось при тому! Ти раптом побачив, що я стала комусь цікава, що чоловіки звертають на мене увагу, що я вже не потребую тебе, як раніше.

– Нісенітниця яка…

– Ні, Сергію, це не нісенітниця. Інакше ти б не злякався, не став би пильнувати мене, догоджати, квітами обдаровувати. Я вже не кажу про кіно і театр. Це з твоєї сторони – просто подвиг!

– Я старався… Хотів зробити приємно… Зачекай, я так і не зрозумів: ти через це вирішила розлучитися?

– Так. Я більше не хочу так жити. Ти зараз вдаєш з себе люблячого чоловіка, а де ти був, коли я вагітна ходила, коли дітей народжувала, коли ночі не спала? Ти ж жодного разу в нічому мені не допоміг! Був у нашому житті символічно. Приходив, їв, спав. Можу порахувати, скільки разів ти дітей на руки брав!

– Я, взагалі, працював! – Сергій навіть підскочив від обурення, – щоб вас забезпечити!

– Працював, не сперечаюсь. Але ж не нас одних забезпечував – себе теж. І вихідні мав, тільки волів проводити їх з друзями.

– Маю право!

– У мене – вихідних не було, – продовжила Оксана, не звернувши на репліку чоловіка жодної уваги, – хоча діти… вони й твої теж. Але тебе це цікавило в останню чергу. Так і чую твої слова: я тобі гроші віддав, чого ти ще хочеш? А я хотіла… Хотіла, щоб поруч був надійний, рідний чоловік. Щоб підтримав. І не лише матеріально, а й морально. Щоб пожалів нарешті.

Але тобі було не до того. Ти жив своїм життям, у якому не було ні мене, ні наших дітей…

– Не перебільшуй.

– Я і не перебільшую. Ти хоч знаєш, у який садок вони ходять? Ми, між іншим, добираємося до нього хвилин сорок. Вранці! У транспорті! А ти на роботу один в машині їдеш, як пан. І доїжджаєш за двадцять хвилин. Проте, жодного разу не запропонував відвезти дітей у садок.

– Ти не просила, – пробубонів Сергій.

– А чому я повинна просити? Є речі, про які люблячого чоловіка й батька не просять. Це ‒ само собою зрозуміле. Правда, не в твоєму випадку, оскільки про любов мова не йде. Ніколи не йшла…

– Ти прямо монстра з мене зробила…

– Ні, Сергію, ти не монстр. Ти просто геть чужа для мене людина. Став чужим… Або був таким завжди.

– Це тобі, а дітям? Що ти їм скажеш? Як поясниш?

– Ой, бережіть мене семеро! – розсміялася Оксана, – та вони зовсім недавно стали тебе на вулиці впізнавати! Так що з цим у мене точно проблем не буде.

Сергій не знайшов що відповісти. Частково Оксана була права, але й його можна зрозуміти: він – чоловік, вона – жінка і має своє місце знати, домом займатись повинна, і дітьми. Батько Сергія завжди так говорив. І мама погоджувалася. А Оксана чомусь незадоволена…

– І як ти збираєшся жити на одну зарплату з двома дітьми? – пішов Сергій в атаку, – що стосується мене – то я ні копійки не дам!

– Даси, – спокійно відповіла Оксана, – аліменти ніхто не скасував. І майно, яке нажили за сім років, ми через суд поділимо. Хоча там і ділити нічого особливо, але все ж таки. Холодильник, як не крути, нам з дітьми потрібніший. А, знаючи тебе, я впевнена: саме за нього ти вчепишся, щоб болючіше зробити. Тому все – тільки через суд. На щастя, квартири у нас немає. До речі, ти можеш у цій залишитися. А нам з дітьми я іншу зніму (вимовляючи останню фразу, Оксана зробила невелику паузу, в глибині душі сподіваючись: Сергій не погодиться, скаже, що іншу квартиру зніме саме він, що дружина і діти можуть жити там, де звикли… Але Сергій нічого такого не сказав), – … я вже пригледіла підходящу неподалік від садка.

– Ну і йдіть! – Сергій більше не міг спокійно слухати Оксану, – думаєш, цаца! Все продумала?! Нічого не забула?! А машина? Її я тобі не віддам!

– А я і не прошу, – посміхнулася Оксана, – вона мені не потрібна.

– З чого це ти така щедра?! – Сергій вже не міг зупинитися, – машина їй не потрібна! Мабуть, вже на іншій катаєшся?! Ну, признайся: давно у мене роги виросли?! Щось ти надто смілива стала!

– Не здивував, – Оксана була абсолютно спокійна, – я знала, що почую щось подібне.

– Так зрозумій ти, нарешті, – Сергій підлетів до дружини, схопив за плечі, став трясти, – кому ти потрібна з двома дітьми?! А давай… забудемо все, що ти тут наговорила? Будемо жити разом, як раніше. Я виправлюсь, чесне слово!

– Як раніше? Ні вже, – твердо відповіла Оксана, – ніяк не вийде.

– Але чому?! – Сергій навіть не кричав, він волав на весь голос.

– Тому що я більше не люблю тебе…

Сергій розгубився, внутрішньо запанікував і раптом, ніби відчуваючи, що подальші розмови безглузді, погодився:

– Раз так – подавай на розлучення.

Їх розвели через півроку. Все відбулося так, як планувала Оксана.

Тепер вона з дітьми живе неподалік від дитячого садка і ранок у будні дня у неї проходить набагато спокійніше.

А на вихідні – вона взагалі вільна жінка! А все тому, що колишній чоловік забирає дітей до себе! Водить по місту, сидить з ними у себе вдома, у різні ігри з ними грає. Навіть сам готує!

І хто зрозуміє цих чоловіків?

Поки одружений – ні дружина, ні діти не потрібні. Сприймає як само собою зрозуміле.

Як розлучиться – і час на дітей знаходить, і ледь не найкращим у світі татом стає…