Свекруха оселила до них у пологовому будинку

Находячись у пологовому будинку, невістка дізналася, що свекруха переїхала до них.

Молоді батьки були миттєво відтиснуті новоствореною бабусею від власного сина.

Вже вдома Христина помітила, що куплений нею купальний круг і упаковка підгузників були винесені на балкон.

– Як добре, що у вас буде синочок. Я давно мріяла сина назвати Тарасом! От хоч би ви так внука назвали! – радісно цвірінькала в трубку свекруха Христини.

– Ольга Іванівна, ми вже придумали йому ім’я. Буде Сергієм. Сергій Андрійович чудово звучить, – спробувала пояснити здивована таким ім’ям Христина.

– Знову ти навіть слухати мене не хочеш! Який Сергій? Тих Сергіїв вже повно. Я внукові таке сильне і гарне ім’я вибрала, а ти ніс вертиш? Все з тобою ясно. Егоїстка ти, – розсердилася свекруха і поклала трубку.

«Своїх дітей, головне, Андрієм і Олексієм назвала! А для внука нічого кращого за Тараса не знайшлося», – ображено гарячкувала Христина.

Коли вона розповіла чоловікові про цю розмову з його матір’ю, Андрій лише засміявся:

«А пам’ятаєш про свій пророчий сон? Яку ти тоді рибу побачила?»

***

Христина й Андрій були одружені вже понад десять років, але дітей у пари все ще не було.

Спочатку вони були зосереджені на кар’єрі та купівлі квартири, потім подорожували.

Коли до тридцяти років задумалися про дитину, виявилося, що це не так просто.

Почалися довгі походи по лікарях, обстеження і лікування. Здавалося, все мало бути добре, але вагітність ніяк не наступала.

Відзначаючи дванадцяту річницю їх шлюбу, подружжя з сумом визнало, що мабуть залишаться бездітними. Андрій, поспіхом утерши сльозу, сказав:

«Не судилося нам бути батьками. Але я тебе кохаю і хочу з тобою зустріти старість, незважаючи ні на що».

Точно через місяць Христина побачила надзвичайно яскравий і дивний сон. Їй снилося, що вона заходить у ванну кімнату і бачить у повній води ванні величезного коропа.

«Андрію, Андрію! Подивися, хто у нас тут завівся! Як таке могло статися? Ти ж ніколи не ходив на рибалку!» – закричала Христина чоловікові… і прокинулася.

Було вже ранок. Поспіхом зібравшись на роботу, Христина поділилася з Андрієм своїм яскравим сном. Той лише всміхнувся:

«Може і правда риболовлею захопитися? Раз тобі вже риба сниться!»

На роботі за чаєм Христина поділилася з парою колег своїм незвичайним сном.

Тамара Олександрівна загадково усміхнулась і, підморгнувши Христині, сказала:

– Ого, Христино! Спіймаєш, значить, ти собі рибку на все життя.

– Це як?

– Та це сон до вагітності. Згадай ще мої слова!

Христина лише зітхнула. Останній місяць вона вже ні на що не розраховувала. Але коли прикинула строки, зрозуміла, що йде п’ятий день затримки.

Наступного ранку вона ошелешено дивилася на тест з двома яскравими смужками.

Вагітність розвивалася досить благополучно, і майбутню маму мучила лише помірна нудота перші три місяці.

Потім її стала мучити виключно свекруха.

***

Ольга Іванівна була жінкою активною і давно чекала внуків. Як тільки дізналася, що невістка вагітна, одразу почала активно повчати Христину.

– Тобі потрібно не менше п’ятдесяти пелюшок. Фланелевих і тонких. Праска, я сподіваюсь, у тебе в порядку? Їх потрібно буде випрати і гладити при самій високій температурі з обох боків!

– Взагалі-то, я не думала сповивати. Зараз можна просто купити розпашонки і бодики з підгузниками.

– Що ти таке кажеш? У тебе ж буде хлопчик! Ніяких підгузників з пластика! Там як в парнику! Тільки марлеві! Я тебе всьому навчу, а то зіпсуєш онукові здоров’я з малку!

– Добре, тільки я тоді хочу хоча б вибрати колір і малюнок цих пелюшок, – здалася Христина. – Не люблю надто яскравих з принтами.

– Оберемо, не переживай, – з готовністю повідомила свекруха.

Рівно через тиждень Ольга Іванівна з усмішкою поставила перед здивованою Христиною великий пакет пелюшок:

«Я подумала, що ти будеш по магазинам ходити, бацили всякі чіпляти! Я без тебе не впораюся, чи що? Дивись, яка фланель якісна!»

Христина розчаровано розгортала одну пелюшку за іншою: всі яскравих кольорів і з величезними качечками, ведмедиками і витріщеними машинками.

«Ну гаразд, раз купила, так купила. Не сваритися ж з нею з цього приводу».

Вже перебуваючи у пологовому будинку, невістка дізналася, що свекруха переїхала жити до них «на тиждень-другий, щоб з новонародженим допомогти».

Занадто втомлена від нелегких пологів, Христина не знайшла сил заперечити.

«Допомога й дійсно на перший час знадобиться», – розсудила вона.

«Ой, як ти його дивно тримаєш! Дай, швидше дай сюди, покажу хоча б, як правильно тримати», – з такими словами зустріла свекруха Христину на виписці.

Молоді батьки були миттєво відтиснуті новоствореною бабусею від власного сина.

Вже вдома Христина помітила, що куплений нею купальний круг і упаковка підгузників були винесені на балкон.

– Я вас купати хоч правильно дитину навчу! На дно ванночки потрібно плівку покласти, а не ці ваші непонятні гірки ставити! А то точно всі кінцівки вивихнете Тарасику моєму.

– Його Сергій звуть, – нагадав Андрій.

– Ну вже для себе назвали, як назвали, а для мене він – Тарасик! Підемо куп-куп, Тарасе! Тільки потрібно, щоб ванна була розпарена. А то ви і застудите ще! – метушилася свекруха, включаючи максимально гарячу воду.

Коли ванну підготували, Ольга Іванівна, підхопивши дитину і покрикуючи на сина, щоб не тримав двері до ванної довго відкритими, пішла мити немовля.

Хлопчик плакав, а бабуся швидко намилювала його дитячим милом. Після купання туго запеленала в дві пелюшки разом.

– У нас же вдома тепло, – спробувала протестувати Христина.

– Це вам тепло. А він маленький, йому холодно буде. Чепчик не знімай і не розвертай, нехай так спить!

Ніч для Христини і її чоловіка видалася неспокійною. Дитина не могла спати на мокрих марлевих підгузниках і постійно будив їх плачем.

Доводилося вставати, розпеленати, міняти і сповивати знову. Всі ці підйоми і постійні турботи не давали спати ні батькам, ні немовляті.

До ранку у відрі для прання громіздилася гора пелюшок, а Христина і Андрій могли змагатися, чиї кола під очима темніші.

У маленького Сергійка від заповіданого бабусею сповивання тепліше вскочила пітниця.

– Та не пітниця це! – рішуче заявляла Ольга Іванівна, дивлячись на висип. – Це ти чогось з’їла, ось мого красунчика і обсипає!

– Так я і так вже на одній гречці з курятиною сиджу! – обурилася Христина.

– Може, твоє молоко йому зовсім і не підходить! Я б краще сумішшю його годувала, – наполягала свекруха.

– Ну вже ні! Буду годувати сама, – не здавалася Христина.

Свекруха, презирливо цмукнувши язиком, пішла. Але з тієї пори щодня рано вранці, щойно почула писк немовляти, Ольга Іванівна вривалася в спальню молодих батьків і забирала сина у Христини:

«Мама не знає, як тебе заспокоїти! Дай хоч бабуся поносить свого Тарасика. А ось у мене соска є!»

Дитина випльовував запропоноване, але бабуся, незважаючи на протести Христини, знову і знову намагалася привчити його до соски.

Перше ж зважування показало, що немовля втрачає у вазі.

«Це все тому, що свекруха постійно його у мене від грудей відриває. Мовляв, вона краще з ним пограється, ніж він буде мою нібито пусту груди мучити!» – зрозуміла Христина і почала відстоювати своє материнство.

Наступного ранку свекруха звично розчинила двері спальні Христини і Андрія зі словами:

– Йди краще їжу приготуй та випери, а я з внучком пограюся! Що толку йому на твоїй пустій грудях висіти!

– Ні, дякую! Він ще їсть, – рішуче відповіла Христина, притиснувши до себе сина.

– Було б, що там їсти! – процідила свекруха, незадоволено блиснувши очима. – Дай краще я його поношу!

– Знайде! – спокійно відповіла Христина. – Коли наїсться, тоді і понесете.

Щойно Христина категорично заборонила свекрусі забирати у неї сина, той відразу почав набирати у вазі.

Ольга Іванівна лише роздратовано зітхала і нарікала на те, що Христина лише мучить хлопчика.

«Досить з нас бабусиного нагляду», – вирішила Христина і попросила чоловіка сказати матері, що вони вже прекрасно справляються з батьківськими обов’язками і пора їй повертатися додому.

Після розмови з сином Ольга Іванівна образилася:

– А я хотіла у вас ще пару місяців пожити! Як же мій Тарасик без мене?

– Будемо приходити до тебе в гості, – втішив мати Андрій.

Вони дійсно майже щовихідних приходили до Ольги Іванівни. Та з порогу вихоплювала внука з рук невістки і радісно цілувала в губи.

«Ай, відпочиньте там самі, поки ми з внучком поспілкуємося!» – роздратовано відмахувалася вона від невістки і сина. Коли наставав момент прощання, вона притискала внука до себе і казала:

– Ви їдьте, а внучок у мене залишиться. Йому зі мною добре!

– А годувати-то, чим будете? – одного разу в жарт спитала Христина.

– Я знайду йому найкраще молочко! – радісно заявила свекруха. – Не те, що твоє!

– Гаразд, мамо, нам пора, – втрутився в цей розмовник Андрій, передчуваючи, що нічим хорошим спілкування його дружини з свекрухою не закінчиться.

Виходячи на вулицю, Христина сказала чоловікові:

– Я так розумію, що вона з тобою і твоїм братом не намилувалася?

– Так ми майже весь час у бабусі з дідусем жили, – признався Андрій.

– Воно і видно. Тільки ми не для неї сина народжували. Прийдеться їй змиритися з тим, що вона бабуся, а не мати.