Під час обіду забігла в перукарню зробити манікюр

Встигла я під час обіду до перукарні у Києві на манікюр. Поруч сиділа струнка гарненька жінка років за тридцять, судячи з говірки — наша, фарбувала волосся й щось енергійно розповідала. Через шум фена вона говорила голосно — мимоволі прислухалась…

Історію я підхопила на півслові, тож і почну з середини, вибачте.
«Усе думала — що їй подарувати на день народження! Все в неї є, нічим не здивуєш, вона ж і красуня, і сама собі все купить — адвокат таки. Ми дружимо вже сім років, ще з університету, скільки всього дарували. Ну не шарф же знову, а хочеться її порадувати. Ось що б ти подарувала людині, у якої в принципі все є, Марічко?» — звернулась вона до майстрині. Перукарка задумалась: «Може, набір кремів? Завжди в нагоді…»

«Ось саме, Марічко! І от блукаю я по Хрещатику, раптом натрапляю на магазин — такий гарний, наче «Лелека». Заходжу — там і білизна, і різні принади для особистого життя. Все дуже стильно. І вирішила — куплю їй ароматні креми, бо хоч вона й адвокат, а з коханням якось не складається. А пахучі креми приваблюють, знаєш! Та не тут то було. Продавець — латинос-красень — підбіг, вислухав про креми й висипав на стійку зовсім інші штуки.

Не питай, як ми від кремів перейшли до цього… Сама не розумію. Зачарував мене, певно, і переконав купити… фаломітатор!»
У перукарні затихли. Марічка вимкнула фен: «Зараз нанісну олію на кінчики…» Моя майстриня витягла шнур з сушарки: «Нехай сохнуть самі». Всі зігнулись над кріслами — кімната маленька, я підсунулась ближче.

«Мені одразу сподобався той великий, бузковий, з купою функцій. Латинос показав, як працює. Ні, не думай — просто в повітрі помахав. Трохи гучнуватий, але класний. Багато режимів». У перуарні всі вже й не вдавали, ніби працюють — затаїли подих.

«До нього йшла оксамитова коробка й товстенний інструкційник, — продовжувала жінка. — Купила, перев’язала рожевими стрічками, заплющила очі й подарувала. Думаю — нехай буде що буде.

Подруга дуже зраділа. Такого ще не бачила! Фух! Повезла додому. А в аеропорту на контролі — питають: що в коробці? «Годинник… Бреге? Турбійон?» — суворо питає митник. На коробці — назва виробника. «Не знаю таких… Щось нове?»

Вона спалахує: «Ні, не годинник… Побутова техніка», — ледве чутно.
«Яка ще техніка в такій коробці? Чайник? Бігуді, чи що?» — митник не відступає. «Відкривайте!»

Що робити — відкриває. Всі оживились. Митник почервонів. Черга позаду витягнула шиї. Мій бузковий Джо справив враження!
«Треба просвітити», — наполягає він. Виймайте з коробки!

Поставили на стрічку. І коробку, і Джо. Він урочисто поплив уперед. Раптом — жах! — Джо, мабуть, від вібрації стрілки, ожив і весело загужчав! Крутився, вигинався, блимав фонариком (виявилось, такий є!) і зник у сканері. «Краще б провалилась», — молилась подруга.

Позаду хлопець прошепотів: «Нащо він вам? Я жужжатиму краще». А зі сканера повернувся Джо — вертівся, мигав, ніби сміявся. «Заберіть свою… техніку!» — скрикнув митник.

Червона й спітніла, вона ледь втиснула Джо назад. Він стирчав бузковим носом з-під оксамиту. А за нею вже йшов той хлопець із «жужжям». Щоб відчепився, дала номер.

«Підвезу?» — пропонує інший пасажир. «Мене водій чекає… Не поспішайте, упаковуйте… його».
Пригоди Джо на цьому не скінчились.

Подзвонила через два дні: «Твій Джо не працює!» Я образилась: «Як так? Може, імпотентом став? Лежав без справи місяцями — забув, як це».

«Може, до майстра?» Послала до Славка — золоті руки. Він і холодильники лагодить, і люстри вішає.

Прийшла до нього. Славко оживився: «Залиште на пару годин. А ви така гарна… Можу заїхати, щось полагодити вдома».
Поки лагодив Джо (треба був інший переходник), подруга обзавелась юрбою шанувальників. А Джо так і лишився несправним.

У перукарні задумались… Зашумів знову фен, сушарки — всі повернулись до справ.
«А де, кажеш, той магазин?» — тихо запитала клієнтка з кутка.