Наречена забула, як говорити «дякую»

Ворожка розучилася казати «дякую»

— Олена, а поїсти щось є у вас? — на ходу запитала Катерина. — Я така голодна, аж жах. І дуже поспішаю. Треба сьогодні все встигнути. Свято ж, Восьме березня. Мене ще дівчата чекають, ми з ними в клуб сьогодні вирушаємо.

— Так, свято, ти права. Наш день. Це для тебе, дорога. Вітаю тебе, — Олена простягнула Катерині гарненьку маленьку коробочку з браслетом, про який Катерина мріяла вже кілька років.

Та купити його самій собі ніяк не могла. Вся її зарплата вічно зникала зі швидкістю світла. То терміново треба було купити нову стильну куртку, то волосся наростити, то подруги погуляти запросили. Не відмовляти ж собі у маленьких радощах.
Олена добре знала про бажання Катерини. І їй дуже хотілося зробити їй приємне. Своїй же, рідній. Тим більше Олена завжди мріяла ще й про доньку, окрім дорослого сина. І ось, коли Іван привів до дому Катерину, свою дівчину — бажання наче здійснилося. Олена полюбила її всім серцем і дуже балувала…

Олена любила цю тендітну дівчину не тому, що Катя була якась особлива або дуже добра, гарна і мила. Просто Олена була такою. Вона дуже любила сина. Тому любила всіх і все, що його стосувалося. Катерина зустрічалася з ним вже три роки. І Олена, як гарна майбутня свекруха, намагалася прийняти дівчину в сім’ю, як рідну.

Тільки от одного не врахувала: що люди бувають корисливі. А ще дуже швидко звикають до доброго. А ще, коли для них часто й багато робиш доброго, вони починають думати, що так і має бути. Вони забувають дякувати, а з часом взагалі вирішують, що це цілком нормально і буденно отримувати все на блюдечку з золотою каймою.

Так сталося і з Катериною.
З першого дня знайомства Олена вирішила, що зробить все, щоб їй у сім’ї було добре, комфортно і зручно. Олена з чоловіком Дмитром, батьком Івана, зовсім недавно переїхали за місто, у розкішний красивий будинок. Одного разу, через кілька тижнів після знайомства, запропонувала Каті залишитися у них з ночівлею…

З того дня Катя постійно жила у кімнаті Івана, вже не питаючи дозволу ні у свого хлопця, ні у його родини. Наче це було щось само собою зрозуміле.
Ніхто, здається, не був проти. Але все-таки іноді у батьків уже дорослого сина, звичайно, виникало бажання побути наодинці одне з одним, ну або втрьох із сином, своєю сім’єю.
Але такої можливості тепер вже не було.
Каті у цьому домі було дуже зручно, не те, що в маленькій однокімнатній квартирі з мамою та бабусею. Ну, а що? Ремонт у домі відмінний, всі умови для комфортного життя. Холодильник завжди повен продуктів на будь-який смак. Смачна і свіжа їжа завжди готова. Навіть прибирати не треба. Олена, як справжня господиня, все й завжди робила сама і із задоволенням.

А ще Катю завжди брали із собою. Скрізь. У тому числі в гості до друзів у сусіднє місто.
До речі, ті також жили в домі. Подруга Олени, Ірина, завжди зустрічала всю родину Олени радушно. Смачний вечеря, м’яке, чисте ліжко, веселий відпочинок. Звісно, всі ці блага діставалися й Каті також. Вона ж член родини.
У родині Ірини Катю теж полюбили. І Каті у них подобалося. Нагодують, напоять, прогулятися зводять, розвеселять. Не життя, а казка.

А ще Катя за ці три роки, поки була у сім’ї Івана, як рідна, і на море двічі злітала, причому зовсім безкоштовно, хоча працювала і дуже навіть непогано заробляла. І за містом на всіх турбазах побувала, теж, до речі, жодного разу не заплативши і навіть не запропонувавши трохи вкластися.
Більше того, вона навіть продукти ніколи не купувала, навіть банальних тортів до чаю.
Загалом, зі сторони могло б здатися, що Каті просто добре і дуже зручно перебувати у цій родині — добрій, щедрій і гостинній.
Але ні. Ні Олена, ні її чоловік, ні Іван ніколи й подумати не могли нічого поганого про цю дівчину. Вона завжди була веселою, безпосередньою, відкритою. І жодні нехороші думки ніколи не приходили в голову Олені до того самого доленосного дня. Восьмого березня.
У той день дві найкращі подруги вирішили відзначити свято вдвох. Ірина приїхала до міста до Олени. Вони зняли собі шикарний номер у дорогому готелі. У проживання входило відвідування басейну, СПА-комплексу, ще й масаж на честь свята. А ще можна було безкоштовно запросити кількох гостей, але тільки до одинадцятої вечора.

Подруги чудово проводили час. Пили шампанське, багато сміялися, точніше, навіть реготали, теревенили про все на світі.
Ідилію перервала… Хто ж? Звісно, Катя. Дивно, але це так.
— Олено, добрий день. Іван мені сказав, що ви сьогодні у СПА відпочиваєте? А можна я до вас приїду ненадовго?
Олена спочатку навіть розгубилася. Їй здавалося, що дві дорослі жінки, найкращі подруги, все-таки мають право хоча б іноді побути тільки вдвох. Раз вони в цей чудовий день вирвалися з нескінченної рутини домашніх справ і турбот, залишили чоловіків і дітей (а у Іри їх було, на хвилиночку, троє). Так навіщо їм ще хтось? Їм і так добре. Весело, спокійно, прекрасно.
Але відмовити Каті було якось неправильно, ніяково.
— Ну, гаразд, приїжджай, — розгублено пробурмотіла вона.
— Ми ще когось чекаємо? — здивувалася Ірина.
— Так. Катюша заїде до нас ненадовго.
— От як. Ну, гаразд. Я якраз підготувала подарунок для неї, хотіла з тобою передати, але тоді вручу особисто.

— Мій теж зі мною. Я, звісно, хотіла його вручити вдома… ну гаразд.
Через п’ятнадцять хвилин Катя вже стояла на порозі номера.
— Ой, як у вас тут все шикарно! Яка краса. А СПА вже працює? Я піду, у мене мало часу.
Катя тут же накинула білий халат і вирушила розслаблятися і насолоджуватися.
Ірина і Олена здивовано переглянулися, але знизали плечима і продовжили перервану розмову. У цей час до них у номер принесли замовлену з ресторану вечерю. Вона була шикарна. Тут були і устриці, і мідії, відбірні фрукти та солодощі. Риба, ікра, все дорого-багато. У свій день не можна собі ні в чому відмовляти.
Поки подруги насолоджувалися вишуканою вечерею, у номер повернулася Катя.
— Так, що у нас тут? Яка смакота, ммм… — вона недбало приєдналася до компанії.

Олена з Іриною знову трохи напружилися, але виду не подали.
Тут Олена вирішила трохи розрядити обстановку і вручила Каті подарунок.
— О, клас. Я ж саме такий і хотіла! — невиразно відповіла вона, доїдаючи чергову устрицю.
Ірина теж привітала Катю. І ніжно поцілувала в щоку.
А у відповідь тиша. Вона і дякую толком не сказала, і навіть вітань не було. Складається враження, що Восьме березня сьогодні тільки у неї.
— Так, ладно. Мені час бігти. Мене дівчатка вже зачекалися, а мені ще треба додому заїхати, голову помити і переодягтися.
— Цікаво, Кать. А ти взагалі в курсі, що тебе Іван вдома чекає? Ну гаразд, ти сьогодні працювала. Вдень ви не побачилися. А зараз? Він тобі хіба не казав?
— Казав, казав. Але ж я сказала, мене чекають подружки. Вони вже столик у клубі забронювали. Я хочу з ними відпочити сьогодні.

— Так він вечерю для тебе приготував. І подарунок. Тобі сподобається, от побачиш.
Взагалі-то мама домовилася з сином про подарунок заздалегідь. Вона купила браслет, а Іван, накопичивши кілька місяців, сережки до нього. Про таке Катя навіть і мріяти не могла. Але, побачивши її прохолодну реакцію на свій подарунок, Олена, звісно, засмутилася. Чи Катя очікувала чогось іншого, чи вона просто розучилася бути вдячною.
Ймовірніше за все, тут був другий варіант. Сім’я Івана, мабуть, вже так її розпестила, що все, що б для неї не робилося, вона сприймала як данину.
— Катерино. Ну, приділи ти Івану теж трохи часу. Він же готувався, чекав тебе, — ніяк не могла заспокоїтися Олена, — він тебе потім і в клуб відвезе, і забере.
— Та нічого страшного. Я вранці приїду до нього. Нас якраз друзі запросили завтра покататися на квадроциклах. Я давно хотіла.
— А вечеря? А подарунок?

— Вечерю хай сам з’їсть, а подарунок я завтра заберу, ну і що.
Катя зникла так само стрімко, як і приїхала. Вона не привітала ні Олену, ні Ірину зі святом, і навіть нічого не подарувала. І поїхала розважатися далі. Не туди, де її чекав коханий і рідний чоловік, а туди, де їй просто хотілося сьогодні повеселитися. Саме в цю хвилину багато чого стало на свої місця.
У кімнаті повисла тиша.
— Олено, я, звичайно, нічого не хочу сказати, але…
— Так. Я все зрозуміла. І знаю, що багато в чому сама у всьому винна. Занадто багато гарного я зробила для цієї дівчини. Так багато, що вона навіть слово «Дякую» розучилася говорити. Зате чудово навчилася користуватися людьми.
Подруги вирішили не псувати собі вечір розмовами і думками про безсовісну Катю.

А Івана на ранок чекав дуже серйозний розмова з мамою…