Поки вона працює за кордоном, він закрутив роман з молодою коханкою

На ім’я я Олена Мартинюк, мешкаю в Чернівцях, де краса природи поєднується з багатовіковою історією. З Олегом ми знайомі вже безліч років. Завжди він був любителем веселощів, жінок та безтурботного життя. Але доля жорстока, і зараз він опинився в пастці власних рішень.

Його дружина, Світлана, вже другий рік працює у Німеччині. Покинула йому двох дітей — вже дорослих та самостійних — і поїхала заробляти. Повертається лише раз на рік, влітку, на тиждень чи два, не більше — відпустка не дозволяє. Проте щомісячно відправляє гроші на спільний рахунок, звідки Олег може їх зняти. Нещодавно випадково зустрілися у місті, і він запросив мене на каву. За чашкою кави він розповів свою історію — гірку, як дешевий тютюн, і таку абсурдну, що я досі не можу зрозуміти, як він до цього докотився.

Коли Світлана поїхала, Олег рік терпів самотність, зрідка зустрічаючись зі старими подругами, але потім вирішив: вистачить. Йому захотілося тепла, пристрасті, когось поруч у ліжку. «Живемо один раз!» — казав він сам собі. І поклав око на молоденьку дівчину, Анну, яка давно його приваблювала. Вона спочатку відсторонювалась, але врешті-решт здалася — стала його коханкою. Гарна, як з картинки, але з жахливим характером. Капризи, істерики, вимоги без кінця і краю. А Олег, добрий і піддатливий, виконував усі її бажання.

Він прекрасно розумів, що від таких коханок добра не чекай, особливо якщо ти слабак, готовий на будь-що заради їхньої усмішки. Анна обібрала його до нитки. Спершу гроші на одяг і рахунки, потім на ремонт її будинку та дачі, на випускний її сину, на новий телевізор. Дійшло до того, що він купив їй вживану машину. А коли закінчилися його заощадження, заліз на рахунок дружини — знімав звідти тисячі, думаючи, що ніхто не помітить. Але таємне завжди стає явним. Світлана дізналася про зраду — «добрі люди» постаралися, донесли навіть через кордони. Влаштувала йому скандал по відеозв’язку, кричала так, що вікна тремтіли. Загрожувала розповісти дочкам — вони обожнювали батька, вважали його героєм, але за таку зраду відвернулись би назавжди. Сказала: повернеться і подасть на розлучення, якщо він не покине цю дівчину.

Анна ж вп’ялася в нього, як кліщ. Втрачати такого щедрого «татка» вона не збиралась. Спочатку розіграла вагітність — клялась, що народить дитину, давила на співчуття. Олег, в паніці, повіз її на курорт, щоб відмовити. Вона погодилась на аборт, але виставила рахунок — 10 тисяч гривень, яких у нього не було. Довелося брати кредит, влізати в борги по самі вуха. Лише вирішив, що кошмар позаду, як Анна завела роман з його начальником. Тепер шеф, зачарований нею, знущається з Олега на роботі — принижує, погрожує звільнити. А якщо він втратить місце, то як виплатить борг? Олег на межі: робота висить на волосині, гроші тануть, а совість гризе, як голодний пес.

Він зізнався мені, що думає втекти до Світлани в Німеччину — кинути все, упасти перед нею на коліна, благати прощення. Може, так він врятує хоча б залишки свого життя? Насамкінець він гірко усміхнувся: «Знав, що безкоштовний сир буває лише в мишоловці, але мій шматок виявився надто солоним». І пішов, опустивши голову, а я залишилася сидіти, дивлячись у порожню чашку. Олег сам загнав себе в цей ад — заради дешевої пристрасті, заради дівчини, яка виссала з нього все: гроші, гордість, родину. Світлана працює у чужій країні, щоб їхні діти жили гідно, а він проміняв її на капризну п’явку. Дочки, дізнавшись правду, проклянуть його — і буде по заслузі.

Бачу, як він тоне, але не можу не думати: а що далі? Анна вичавить його до краплі й покине, як порожню оболонку. Начальник викине з роботи, і він залишиться ні з чим — без родини, без дому, з боргом, який буде душити його до кінця днів. Він думав, що молодість можна купити, що любов — це іграшка в красивій обгортці. А тепер розплачується — гірко, самотньо, з порожніми руками. Світлана, може, й прийме його назад, але чи пробачить? Я б не пробачила. Він зрадив не лише її, а й дітей, онуків, які могли б радувати його старість. А натомість — молода стерва, яка сміється над ним за його спиною. Ось тобі й весельчак — тепер він лише тінь самого себе, і цей урок йому ніколи не забути.