Автомобіль раптово загальмував і зупинився. Він був серйозним молодим чоловіком.

Автомобіль різко загальмував і зупинився. Олексій був серйозним молодим чоловіком, тому раптове бажання підвезти незнайому дівчину, яка стояла край дороги, було для нього зовсім нехарактерним.

Дачне селище, де у Олексія з матір’ю був затишний і теплий будинок, знаходилося за 15 кілометрів від міста. Жити там влітку було одне задоволення, і Олексій завжди виїжджав на роботу близько 7 ранку, оскільки в цей час дорога була досить пустельною, а ліс навкруги навівав приємні думки та спогади.

Дівчина підбігла до автомобіля і з усмішкою заглянула в відкрите вікно.
— Вітаю, — весело майже заспівала вона, — чи не підвезете до міста?
— А ви не боїтеся сідати до незнайомця в машину посеред лісу? — невільно посміхаючись, запитав Олексій.
— Так чого ж вас боятися, — відповіла дівчина, — у вас он машина дорога, і очі добрі. Чому б вам з такою машинкою та очима робити мені якусь паскуду.

Олексій засміявся. Такої наївності та простоти він давно не зустрічав, і, чесно кажучи, був упевнений, що вона вже й не існує.

Виросла в селі, Леся була відкритою та довірливою. І коли Олексій, через три тижні після їхнього знайомства, зробив їй пропозицію, вона без вагання погодилася. Такий солідний і красивий здався їй цей молодий чоловік.
«Ну, прямо як тітка Надя нагадала, так і вийшло», — тихенько подумала Леся, тримаючи Олексія за руку і з обережністю поглядаючи на його матір, для якої повідомлення про майбутнє свято було схоже на легкий землетрус.

Після весілля Леся і Олексій переїхали в міську квартиру Олексія. Жити на дачі було не зовсім зручно. Та й мати Олексія не відчувала особливої любові до невістки.
— Я здивована тобою, сину, — часто говорила Вікторія Павлівна Олексію, коли той приїжджав провідати її, — невже ця сільська красуня була єдиним гідним варіантом в усьому твоєму оточенні? — сумно зітхала вона і хітро підправляла волосся.

Олексій усміхався, але з матір’ю не сперечався. Йому не хотілося пояснювати, наскільки спокійно і сито йому було в його маленькій і затишній сім’ї. Мати Олексія була дамою холодною і стриманою. Тому для Ігоря відкрита і ласкава Леся була чимось схожим на маму і дружину в одному обличчі.

Минуло кілька років. У Лесі та Олексія народилася чарівна донечка Марічка. Леся в ній душі не чула, і бабуся поступово почала відтавати. Вона бачила, як Леся любить і пестить її сина, а також строго і розумно виховує доньку. Вікторія Павлівна, хоч і була дамою суворою і трохи цинічною, але вміла визнавати свої помилки.

Тому Олексій зовсім не здивувався, коли одного чудового дня вона змінила гнів на милість і запросила Лесю з онукою пожити на дачі кілька днів.
— Леш, я її боюся, — канючила Леся, намагаючись знайти будь-яку причину не їхати до свекрухи.

— Ну не з’їсть же вона тебе, — сміявся Олексій і ніжно цілував дружину в шию.
— З’їсть, з’їсть, — стогнала Леся, — та ще й Машою закусить. А ти потім ремствуватимеш і плакатимеш, а вже пізно буде, — переконливо закінчила Леся, навіть зронила сльозу для порядку.

Але нічого не допомогло. Олексій забрав у дружини кошик з їжею, посадив веселу, блакитнооку Марічку, втолкнув на переднє сидіння впираючуся дружину, і вся сім’я, шумлячи та сперечаючись, рушила в дорогу.
Вікторія Павлівна щиро радувалася гостям. Вона усміхнулася Лесі, і молода жінка зрозуміла, що війна закінчена. З цієї миті й почалася їхня дивовижна дружба. З кожним днем відносини між свекрухою та невісткою ставали дедалі ближчими й довірливішими.

Леся вийшла на роботу, а Марічка часто залишалася у Вікторії Павлівни, яка читала їй книги, навчала грі на фортепіано та займалася з нею англійською мовою. Справа в тому, що Вікторія Павлівна була перекладачем-синхроністом, і допитлива дівчинка із задоволенням слухала її кумедні історії про закордонні поїздки і зустрічі з цікавими людьми.
Минуло ще кілька років. Якось Леся з Марічкою приїхали до Вікторії Павлівни без попередження. Леся схудла і була якоюсь напруженою й небагатослівною.

— Лесю, що сталося, — співчутливо спитала Вікторія Павлівна, — чи не захворіла ти часом.
Але Леся зітхнула, сіла на стілець і гірко розридалася.
— Леша вже пів року, як з нами не живе, — раптом крізь сльози важко промовила Леся. — Раніше він просто іноді додому не приходив. Казав, що багато працює. А потім взагалі на кілька днів зникати почав. Приходить, перевдягнеться, Марічку поцілує, мене відштовхне й знову йде. Спочатку думала, неприємності у нього на роботі. Грошей уже майже рік, як не бачимо. Але це нічого. Я ж медсестра, заробляю непогано.

Нам вистачає. А потім якось у двері подзвонили, відчиняю, а там дама стоїть. Гарна така, доглянута. В капелюсі. Сумочка у неї дорога. Я такі тільки по телевізору бачила, — Леся трохи заспокоїлася, перевела дух і продовжила, —
Ти, — говорить, — жебрачка і Леші не пара. Він тепер зі мною жити буде, а ти з квартири виметися та дочку свою дурну забери. Нам з Лешею і без твоєї дівчини невихованої буде, чим зайнятися.

— Я не дурна і дуже навіть вихована, — раптом повідомила дорослим Марічка і ображено відвернулася. Вікторія Павлівна і Леся не почули, як вона тихенько пробралася на кухню і вже кілька хвилин слухала розмови дорослих.
— Звісно, не дурна, — підтвердила Вікторія Павлівна і випрямила спину. Ти в мене дівчинка розумна і вихована. Тому жити ми з тобою будемо разом і маму з собою заберемо.

Леся витерла сльозу і здивовано поглянула на Вікторію Павлівну.
Але залізна леді вже прийняла рішення. І коли її син повідомив матері, що він розлучається, і сподівається, що мати найближчим часом переоформить заповіт на будинок, вона сприйняла це спокійно та з гідністю. Адже заповіт вже дійсно було переоформлено.

Просто Вікторія Павлівна забула сказати сину, що тепер власниками будинку стали його колишня дружина і блакитноока Марічка, яка в той момент так щиро і безтурботно погладжувала за завжди гарно вкладене волосся улюбленої бабусі.