Порятунок: Як двоюрідна сестра-художниця допомогла з онкології

Із онкологічного відділення Наталку забирала її двоюрідна сестра Олеся. Олеся – успішна художниця, завжди відкрита, добра, весела і ніколи не приховує правди. Тому, ведучи Наталю до машини, вона одразу сказала все, як є:

– Наталю, твоєму Вадиму тепер якась інша потрібна, але не переймайся. Жити тобі є де. Я тебе не залишу, допоможу чим зможу.

Наталя після операції та кількох курсів хімії, лиса, худа й бліда йшла і думала: мабуть, класично в такій ситуації треба впасти в обморок, плакати і рвати на собі волосся, але волосся вже й так не було.

Стрибнути в калюжу для драматичного ефекту теж можна, але шкода було білого пальта Олесі, яке вона на Наталю накинула, бо вже осінь і стало прохолодно.

У машині було тепло, та Олеся замотала сестру в хутряну ковдру, закріпила паском безпеки й повезла до нового життя. Під час дороги Олеся пояснювала Наталі:

– Будинок купувала два роки тому для себе. Думала, буду влітку там жити і малювати, але не моє це. Звикла до зручностей, до великих магазинів, до людського гулу. Не витримую тиші. Вчора там була — опалення працює, вода є, а решту сама вже, як забажаєш. Магазин продуктів є, але я тобі все привезла. Буду навідуватись.

У дворі сиділа велика рудa собака. Вона радісно махала пухнастим хвостом, підбігла до Наталі й ткнулася носом у коліна. Наталя погладила волохату руду голову й запитливо подивилася на Олесю.

– Наталю, я його вчора з притулку забрала. Тобі ж потрібен друг. Незручно ж тобі тут самій. Не хвилюйся, я купила йому корм, на місяць вистачить. Удвох веселіше. Його звати Джоні.

У невеликому двоповерховому будинку було тепло. Посеред їдальні стояли коробки з консервами, крупами, макаронами, борошном, печивом.

– Сама розклади, зате будеш знати, де що лежить. Холодильник укомплектований. У шафі знайдеш одяг на всі часи року, розмір у нас один. Давай, Наталю, чаю поп’ємо, і я поїду.

Вже вдягнувшись, Олеся підійшла до Наталі, намагалася заглянути їй в очі. Але Наталя відвела погляд.

– Наталю, ця собака три роки сиділа в клітці. Її ніхто не брав, вона велика і вже не молода. Я все розумію: тобі важко, погано, але в тебе є я. А у собаки будеш ти. Треба ж за щось зачепитися, щоб повернутися до життя. На Вадима наплюй і забудь.

Усе буде добре. І ще — це твій дім, я все на тебе оформила, і ділянку, і будинок. Документи в спальні, гроші теж. Наталю, давай будемо жити! Приїду через тиждень, якщо що — дзвони.

Олеся поцілувала Наталю й поїхала…

Вже темніло, але вона все сиділа в кріслі, піджавши ноги і уткнувшися лицем у коліна. Спочатку плакала, потім сама собі розповіла, як вона нещасна, потім сварила Олесю за те, що вона її тут із собакою залишила. Ось ляжу й умру, жити сил немає. А собака? Шкода. Треба хоч нагодувати.

Наталка вдягнула куртку, глянула в дзеркало на свою лису голову й, сказавши: «Собаку не будемо лякати, вона тут ні при чому», – одягнула шапку. Знайшла корм, насипала в миску й вийшла на вулицю.

Джоні, з’ївши корм, вилизав миску, потім злизав з обличчя Наталі солоні сльози, ліг поруч на сходинку ганку і поклав голову їй на коліна.

На нічному чорному небі, навколо яскравого круглого Місяця, з’являлися зірки — все більше і більше. Наталя знайшла Велику Ведмедицю, усміхнулася їй і послала повітряний поцілунок. Потім обійняла собаку і сказала:

– Добре, Джонько, завтра тобі нормальну кашу зварю. З м’ясом.

Увесь тиждень Наталя, дивлячись на себе в дзеркалі вранці, здригалася і говорила:
– Альона…

І все ж таки думка приходила: а може, кинути цю справу, цю життя. Кому я потрібна? Але тут погляд зупинявся на Джоні, затишно скрученого біля каміна, і Наталя вирішувала: гаразд, ще трохи поживу.

Світлу крапку в цьому спірному питанні для Наталі поставила Олеся, яка приїхала через тиждень, як обіцяла. Зайшла з коробкою в руках, поклала її на диван і сказала:

– Ну, Наталю, куди їх подіти? Кішка бездомна, уявляєш, у під’їзді народила, а їм же холодно! Я й корм привезла…

У коробці лежала худа руда кішка, обійнявши лапами двох крихітних кошенят. Увечері Олеся поїхала. Постояла на порозі, помовчала, потім витягла з кишені пальта листочок і простягнула сестрі:

– Наталю, тут це… Вадим твій приходив, питав, де ти. Я не сказала. Ось його новий номер телефону. Тобі вирішувати.

Наталя провела Олесю до машини, помахала їй услід, повернулася в дім. Погладила кішку:

– Будеш Муркою. Молока зараз тобі наллю. Усе буде добре.

Проходячи повз камін, кинула листочок у вогонь…