«Вона не подякувала за допомогу з дитиною і ще й назвала мене брехухою» — гіркота в голосі.

«Вона навіть не подякувала за те, що я доглядала її дитину, а ще й назвала мене брехухою» — гірко зітхає Ганна Дмитрівна.

— Я ж не залізна, — говорить вона, втомлено проводячи рукою по сивим волосам. — Мені вже шістдесят п’ять, сили втрачаються, а клопотів — ніби більшає. Я не проти допомагати. Не проти возитися з онукою. Але коли за доброту отримуєш у відповідь звинувачення, стає справді боляче.

Її син — Олег, тридцяти трьох років. Його дружина, Соліміра, на три роки молодша. Начебто міцна пара, разом уже понад десять років, але стосунки свекрухи з невесткою завжди були лише формальними. Жили під одним дахом, але без близькості, без щирості.

Спочатку Ганна Дмитрівна щиро раділа, коли дізналася, що в них буде дитина. Онучку Оленку вона полюбила з першого погляду — малесенька, весела, з ясними очима, завжди тягнулася до бабусі. Син із дружею не просили, але сама пропонувала допомогти: забрати з дитсадка, посидіти ввечері, а то й забрати на вихідні до себе.

Та поступово допомога стала сприйматися як обов’язок. Оленку почали «відправляти» до бабусі щораз частіше. Вихідні, свята, навіть будні. Одного разу Соліміра прямо заявила, що перед школою дочка в садок не піде — нехай побуде з бабусею.

— Я втомилася. Чесно. Я не відмовляюся — але я ж вже літня жінка, тим паче в мене й тиск підскакує, і суглоби болять. А тут треба й нагодувати, і розважити, і якісь там завдання перевіряти. Оленка вже не мала — їй шість, характер уже виразний, уваги потребує багато, — зітхає жінка. — Але я старалася. Бо люблю.

І ось — камінь спотикання. Коси. У Оленки були густі, довгі, майже до пояса. Догляд за ними вимали багато часу: мити, сушити, розчісувати, заплітати — на все півтори години мінімум. А в Ганни Дмитрівни у селі навіть фена не було.

— Я не наполягала! Просто сказала: «Може, трішки підстригти?» А Оленка сама захотіла. Я думала, мати дозволила. А вона… — у голосі жінки дріжить образа. — Вона подзвонила й почала кричати, що я брешу, що я навіяла дитині, що я маніпуляторка.

Скандал розгорівся з новою силою, коли Соліміра побачила доньку. Дитина підстриглася майже до плечей, і невістка ніби світ звіІ тепер Оленці заборонили навіть телефонувати до бабусі, а Ганна Дмитрівна щоночі дивиться на малюнок із сонцем, деревами і двома фігурками, що тримаються за руки, і шепоче: «Пробач мені, дитинко».