Султан і його чотири дружини: наймолодша — любов його життя.

У одного козацького гетьмана було чотири жінки. Найбільше він любив свою четверту дружину — наймолодшу та ласкаву. Дарував їйasca дорогі оксамитові кунтуші, золоті сережки, плекав та годував її як квітку.

Третя дружина була дивовижною красунею. Відвідуючи сусідні країни, гетьман завжди брав її з собою, щоб усі дивuлись на її вроду. Та раз у раз його гризла думка, що вона може покинути його для іншого чоловіка.

Друга дружина була розумною та хитромудрою. Вона завжди давала йому мудрі поради, була терплячою й доброю. Коли у гетьмана траплялися клопоти, він йому довіряв: вона виводила його з халепи, допомагала пережити важкі часи.

Перша дружина була найстаршою — дісталась йому від померлого старшого брата. Вона була вірною, дбала про його маєтки, збільшувала багатство не тώς гетьмана, а й усієї Вiйськi Запорозької. Але він не любив її, навіть її щирі почуття лишалися без відповідi.

Одного разу гетьман захворів. Лежачи на ліжку, він роздумував: «Чотири жінкu в мене, але коли помру, залишусь самотнім». I спитав четверту дружину:

— Любив тебе найбільше, дарував усе найкраще. Чи підеш за мною у темряву, коли прийде моя година?
— Навіть не мрій! — відповіла вона i вийшла, не обернувшись. Слова її пройняли його, ніби холодний ніж.

Зневірений, гетьман звернувся до третьої:
— Все життя милувався тобою, пишався тобою. Чи супроводиш мене у вічність?
— Ні! — сказала вона. — Життя прекрасне! Коли ти помреш, я знаю собі іншого чоловіка.

Серце гетьмана стиснулося від болю. Він звернувся до другої дружини:
— Ти завжди була моєю порадницею, виводила мене з біди. Чи підеш за мною, коли смерть закличу мене?
— Шкода, але цього разу не зможу допомогти, — відповіла вона. — Найбільше, що я зроблю — поховаю тебе з почату:

Її слова вдарили його, мов грім з яснoго неба. Та в цю мить почувся інший голос:
— Я піду з тобою. Куди б ти не пішов — я буду поруч.

Гетьман подивився: це була перша дружина — змарніла, знесилена, але вірна.

— Я мав дбати про тебе, поки був час!

У кожного з нас теж є чотири дружини. Четверта — наше тіло: скільки б ми в нього не вкладали, воно лишить нас у день смерті. Третя — наша слава, багатство, статки: після нас вони дістануться іншим. Друга — родичі та близькі: найбільше, що вони зроблять — проведуть нас у останню путь.

А перша дружина — наша душа. Ми часто забуваємо про неї, женуч: за грошима, владою, забавами. Але тільки вона пiшне з нами у кiнець. Доглядай її, годуй добрим, плекай — i тодi вона стане твоїм найвірнішим супутником у цьому й тому світах.

Так i я тепер розумію: не варто гнатися за тим, що зникне. Найголовніше — те, що лишиться з тобою назавжди.