У нас дитина, давай поміняємося кімнатами…” — як братова дружина прагнула перехопити територію Олександра

Ця історія трапилась з моїм другом, з яким ми разом вчились у університеті. Його звуть Олександр, йому всього двадцять два, і він мешкає у батьківській трикімнатній квартирі в одному з спальних районів Києва. Звичайна, здавалося б, ситуація: живуть три покоління — батьки, він та родина старшого брата, у якого нещодавно з’явився малюк.

Брат Сашка, Дмитро, заробляє небагато, тому з дружиною Марійкою та дитиною вони вимушені ділити простір із родичами. У кожного своя кімната, кухня та ванна — спільні. Так, буває тісно, але до певного моменту всі жили мирно. Олександр не нарікав — тримав дистанцію, вчився, підробляв і, як то кажуть, нікому не заважав.

Та одного не найщасливішого дня Марійка, дружина брата, підійшла до Сашка з «важливим» пропозицією:

— Сашу, ну в нас же дитина… може, поміняємось кімнатами? У тебе ж така сонячна сторона! А у нас постійно напівтемрява, і наче трохи сиро. Для малого це зовсім не кошерно…

Сашко трохи здивувався. Адже він знав, що про сирість — повна маячня, раніше ніхто не скаржився. До того ж, його кімната хоч і менша за розміром, але значно зручніша: квадратна, затишна, тепла. А в кімнаті брата — балкон, витягнуті стіни та постійний протяг. І не варто забувати, що саме через той балкон мама сушить білизну, тато складують інструменти, а Дмитро виходить туди покурити.

Марійка продовжувала наполягати:

— Ну у нас кімната більша! А якщо тобі не подобається, що там прохолодно, ти ж хлопець — візьми й заміни ущільнювач. Не космічна наука!

Сашко внутрішньо закипав. Його особистий простір намагалися відібрати, прикриваючись дитиною. Дмитро мовчав, як риба на льоду. Навіть слова не промовив, щоб підтримати або відмовити. Тільки Марійка кружляла, вмовляла, втирала, що це ж «найправильніше», що він «повинен»…

Олександр відмовив. Ввічливо, але рішуче. Він не хотів жити у прохідній кімнаті з балконом, куди кожні півгодини будуть лізти за шкарпетками, підгузками чи сигаретами. Він не хотів втрачати право запросити додому дівчину, не боячись, що в цей момент хтось почне шарити по шафах у пошуках прального порошку.

— Кімната батьків — їхня свята територія. Кімната брата — для їхньої ним— Кімната брата — для їхньої родини, а моя — єдине, що лишилось моїм, — сказав він Марійці. — Вибачте, але мінятись я не збираюсь.