Збираю речі: не хочеться, але їдемо з сином до мами

Я, звісно, зовсім не хочу, але збираю речі та їду з сином Данилом до своєї мами, Наталії Григорівни. А все тому, що вчора, поки я гуляла з дитиною, мій чоловік Віктор, бачте лиш, вирішив проявити гостинність і запустив до нашої кімнати родичів — двоюрідну сестру Олену з чоловіком Тарасом та їх дітьми, Софійкою та Олежком. І найобурливіше: він навіть не подумав порадитися зі мною! Просто сказав: “Ви з Данилом можете пожити у твоєї мами, там місця вистачить”. Я досі в шоці від такої зухвалості. Це наша домівка, наша кімната, а тепер я маю пакувати валізи й поступатися місцем чужим людям? Та ну вже, це занадто.

Все почалося з того, що я повернулася додому після прогулянки з Данилком. Він, як завжди, стомився, капризував, і я мріяла лише про те, щоб покласти його спати та сама випити чаю в тиші. Заходжу в квартиру, а там — якийсь безлад. У нашій спальні, де ми з Віктором та Данилком спим, вже влаштувалися Олена з Тарасом. Їх діти, Софійка та Олежко, носяться кімнатою, розкидаючи іграшки, а мої речі — мої книжки, косметика, навіть ноутбук — акуратно складено в куточку, ніби я тут більше не живу. Я стою, наче приголомшена, і питаю Віктора: “Що це таке?” А він, з таким спокоєм, ніби погоду обговорює: “Олена з родиною приїхала, їм нема де зупинитися. Я подумав, ви з Данилком можете до Наталії Григорівни поїхати, там же місця багато”.

Я ледь не задихнулася від обурення. По-перше, це наш дім! Ми з Віктором разом платили за цю квартиру, облаштовували її, вибирали меблі. А тепер я маю їхати, бо його родичам захотілося пожити в місті? По-друге, чому він навіть не запитав мене? Можливо, я б і погодилася допомогти, але хоч обговорили б, як це організувати. А так — просто поставив перед фактом. Олена, до речі, навіть не вибачилася. Вона лиш усміхнулася й сказала: “Марічко, не переймайся, ми ненадовго, пару тижнів лише!” Пару тижнів? Та я й пари днів не хочу, щоб чужі люди чіпали мої речі!

Тарас, чоловік Олени, взагалі мовчить, як партизан. Сидить на нашому дивані, п’є каву з моєї улюбленої чашки і к…і киває, коли Олена щось говорить, а я вже складаю останні речі в чемодан, знаючи, що повернуся тільки тоді, коли знову почуватимуся господинею у своєму домі.