Доля не запитала: любовна історія, яку намагалися знищити

Данина не запитала: історія кохання, яку намагалися знищити

Соломія була на сьомому небі від щастя. Нарешті її коханий Марко зробив пропозицію — просто, щиро, без зайвого пафосу, з тією самою ніжною теплотою в голосі, від якої у дівчини защеміло в грудях. Вона, звісно, погодилась — і вже за кілька днів почалася метушня: списки гостей, примірки, обговорення меню. Все було, як у казці.

— Соломійко, гадаю, тобі пора познайомитися з моїми батьками, — якось сказав Марко. — Мама запрошує нас на вечерю в суботу.

— Давно пора, — усміхнулась Соломія і поцілувала його в щоку.

У суботу ближче до вечора вони приїхали до батьків Марка. Соломія з хвилюванням відчинила двері будинку — і застигла. У кріслі сидів батько Марка — чоловік з суворим поглядом і втомленими руками. Він підняв очі й… його обличчя різко змінилося. Соломія відчула, ніби земля йде з-під ніг.

Ця людина — була ворогом її родини.

Коли Соломії було лише одинадцять, трагедія розбила її дитинство. Батьки її найкращого друга Ігоря загинули в аварії, повертаючись з міста на мотоциклі. Це був жахливий день. Мати Соломії — Наталія — плакала на ґанку, а батько, Богдан, лише мовчки стискав губи. Він завжди недолюблював батька Ігоря — Мирослава, свого колишнього суперника ще зі шкільних часів. Колись вони обоє закохалися в одну дівчину — Олену. Вона обрала іншого, а Богдан запам’ятав це на все життя.

Після смерті батьків Ігор деякий час жив у них, але Богдан був незадоволений. Він навіть поїхав до інтернату та наполіг, щоб хлопця забрали. Тоді він сказав Наталії:
— Я не хочу, щоб моя донька товаришувала із сином цієї людини.

Він навіть заборонив хлопцю дзвонити Соломії. А через місяць сім’я переїхала до іншого міста.

Зв’язок обірвався.

Минуло чотирнадцять років. Соломія закінчила університет, влаштувалася у велику торгову компанію. Колектив був молодим, але холодним. Дівчину зустрічали без особливого ентузіазму — хтось заздрив її красі, хтось вважав, що вона не втримається. Перший робочий день здався вічністю.

На четвертий день, йдучи до кабінету з документами, вона зіткнулася в коридорі з молодим чоловіком. Їхні папери розсипалися, вони одночасно нахилилися — і Соломія застигла. Серце вдарило об ребра.

— Ігор?! — видихнула вона.

Він підняв очі. І одразу впізнав її.

— Соломіє… Боже, невже це ти?

Вони обійнялися прямо в коридорі, не помічаючи здивованих поглядів колег.

Після роботи Ігор чекав її біля входу. Вони пішли до кав’ярні і говорили годинами. Він розповів, що його усиновили, що працює в цій же компанії. Соломія запросила його до себе — познайомити з батьками. Мати була рада, але батько… Богдан навіть не намагався приховати холод. Він різко запитав:

— Ким ти, кажеш, працюєш?

— Кур’єром, — відповів Ігор, не кХоча Соломія знала, що він скромничає, адже дійсність виявилася набагато цікавішою.