Тіні правди: завершення кохання

Тіні правди: кінець однієї любові

Володимир Іванович увійшов у квартиру після довгого робочого дня в офісі на околиці Дніпра.
— Я вдома! — гукнув він, заходячи на кухню, де вже витав аромат їжі.
— Що за привід? — здивувався, побачивши на столі акуратно розставлені страви.
— Ніякого приводу, — відповіла дружина Оксана, але в її голосі промайнуло щось дивне. — Просто лінь було готувати, замовила суші.
— Суші — це я люблю! — підбадьорився Володимир, скидаючи піджака.
— Тоді сідай, повечеряємо, — сказала Оксана, але тут же вийшла з кухні.

За хвилину вона повернулася з аркушем паперу в руках і мовчки простягнула його чоловікові.
— Що це? — спитав Володимир, але, глянувши на листок, знімів, наче грімом уражений.

***

— Доброго дня, це кур’єр, — лунав голос у домофоні, і на екрані з’явився молодий хлопець у яскравій формі. — Вчора оплата за замовлення не пройшла.

— Ви помилилися, — спокійно відповіла Оксана. — Я нічого не замовила.

— Вибачте, ось чек, подивіться, — хлопець підніс до камери зім’ятий клаптик паперу, показуючи пальцем на адресу. — Вчора я сам привіз замовлення. Адреса: Місячна, 12. Чоловік платив карткою, але платіж не пройшов. У мене копія чеку, перевірте, будь ласка.

Хлопець виглядав збентеженим, вибачався після кожного слова. Було ясно, що він новачок — не лише в доставці, а й у роботі взагалі. Оксана скептично примружила очі, відчинила двері і подивилася на кур’єра. На його худих плечах гойдався величезний терморюкзак, що робило його схожим на горобця з непосильним вантажем. Оксана ледве стримала усмішку, але її відвернув чек.

На папірці було написано: «Код помилки: 55. Невірний ПІН».

— Я ж сказала, ви помилилися, — повторила вона. — Вчора нікого не було вдома, і замовлень ми не робили.

— Вибачте, — почервонів кур’єр. — Оплату приймала дівчина… інша жінка.

— Тим більш, — усміхнулася Оксана. — Це точно не до мене.

Кур’єр простягнув другий чек, де були вказані адреса та деталі замовлення. Оксана пробігла очима: японська кухня, прибори на двох, оплата карткою. Нічого незвичайного, крім одного — Володимир ненавидів суші. Внизу було ім’я замовника: Володимир.

Оксана відчула, як кров прилила до скронь. У цій квартирі жив лише один чоловік — її чоловік. Але дівчини? Вона, у свої 43, вже не підходила під цей опис. Може, кур’єр з віжливості всіх так називає? Але щось не сходилося.

— Я сплачу, — несподівано сказала вона. — Де ваш термінал?

Хлопець здивовано подивився на неї. Він чекав сліз або криків — так вела себе його мати, коли дізналася про зраду батька. Але Оксана була спокійна, наче зі сталі. Проводжаючи кур’єра, вона раптом засміялася. Сміх перейшов у істерику, і з очей покотилися сльози. Глибоко зітхнувши, вона витерла обличчя і взяла телефон.

— Володимире, привіт, ти до котрої сьогодні на роботі? — спитала вона, намагаючись звучати байдуже.

— Привіт. До сьомої, якщо шеф знову не влаштує свою улюблену планёрку, — відповів він. — А що?

— Хочу разом повечеряти.

— У тебе плани скасувалися?

— Так, увечір удома. Подумала, було б добре провести час удвох.

— Я за, але поки не знаю, коли звільнюся.

— Нічого, ближче до вечора вирішимо. Готувати лінь, я замовиСловно уві сні, вона подивилася на нього останній раз і зрозуміла: нарешті вільна.