Фільтр добра: мрія, що повинна здійснитися

Ось переказана історія з українським колоритом:

— Сашку, пам’ятаєш, ти сам просив мене казати, якщо почую про чиюсь потребу — таку, яку ще навіть не висловили? Ну ось, знайшовся саме такий випадок, — Настя зупинилася біля дверей чоловікового кабінету, дивлячись на нього з надією.

— Цікаво, Настю. Розказуй.

— Ти знаєш, чого мені дуже бракує у всьому цьому онлайн-спілкуванні?.. — вона сіла поруч і тихо додала: — Фільтра доброти. Такого собі «перекладача світла», який би перетворював грубість, хамство та злість на ввічливі й адекватні слова. Щоб, читаючи коменти чи робочі листи, не хотілося сховатися під ковдру.

— Настю, хтось тебе образив?

— Ні, любий, не конкретно. Але розумієш, останнім часом, коли я читаю соцмережі, форуми, робочі чати, мені все частіше здається, ніби на мене виливають відро злісності, роздратування та агресії. Люди не стримуються. Вони нападають, насміхаються, принижують. Ніби в них зникли гальма.

Вона на мить замовкла, опустивши очі.

— Іноді я думаю, що це в мене з нервами щось не так. Може, я стала занадто вразливою? Але з іншого боку — хіба нормально, що ми звикаємо до хамства, як до фонового шуму?

Сашко зітхнув. Він бачив, як вона щодня читає десятки повідомлень, аналізуючи громадські реакції, працюючи аналітиком у великому агенстві.

— Знаєш, на жаль, найагресівніші — найгучніші. Їх завжди було небагато, але інтернет — для них ідеальний інкубатор. Анонімність розв’язує руки, зникає відповідальність, залишається лише гола емоція. Але ти права. Світ стає отруйним. І твоя ідея — дуже слушна. Серйозна. Розкажи детальніше, як ти це бачиш.

— Я б хотіла, щоб це був додаток чи розширення. Наприклад, ти читаєш коменти під відео — а вони всі автоматично змінюються: замість «дурна» — «я не зрозумів вашої позиції», замість «замовкни» — «може, поглянемо на це інакше?» Уявляєш?

— Почекай, тобто ти пропонуєш не блокувати, а саме переписувати?

— Так! Але добровільно. Користувач сам умикає фільтр і сам вирішує, де він працює. Може, для певних сайтів, може, тільки у робочих чатах, де важливий конструктив.

— А якщо це працюватиме і в інший бік? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?

— Це було б ідеально! Адже ми самі теж не завжди білі та пухнасті. Особливо в стресові дні. Іноді хочеться просто «вилити» — а потім читаєш свої слова і соромно. А тут — фільтр спрацював, підказав: «Можна м’якше», «Можна інакше». Може, навіть запропонував би варіанти.

— Звучить як внутрішній психолог із функцією автоцензури. Тільки без заучувань.

— Саме так! Головне, щоб це працювало без зайвої метушні — не треба копіювати текст у сторонні програми. Усе на одному екрані, миттєво. Спокій — це теж ресурс, і сьогодні він на вагу золота.

Сашко замовк на мить. Він працював у IT і чудово розумів: ідея Насті може не лише «вистрілити», а й змінити саме сприйняття цифрового спілкування.

— Ми обговоримо це із командою. Завтра. Обов’язково. Це не просто геніально — це потрібно. Людям потрібне повітря. Без отрути.

Настя з полегшенням зітхнула, вперше за день по-справжньому усміхнулася.

— Дякую, Сашку. Правда. Я вже боялася, що з’їжджаю — що мрію про щось неможливе. Але, може, добро — це просто те, що ми колись втратили. І час повертати.

Сашко підвівся, обійняв її і притягнув до себе.

— Усе, досить сьогодні поганого. Час увімкнути наш особистий фільтр доброти: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Без фільтрів.

Вона засміялася і сховала обличчя у його плече.

Десь за вікном дзвеніли клавіші — хтось писав злий коментар, хтось сперечався до хрипоту. Але в цій кімнаті народжувалася ідея, здатна змінити хоч маленький, але шматочок світу. І, можливо, зробити його трохи теплішим.