Вимкнувши двигун, він пішов, залишивши серце у машині.

Висадивши коханку з машини, Коваль ніжно попрощався і поїхав додому. Біля під’їзду на хвилинку зупинився, важачи в думках, що скаже дружині. Піднявся сходами і відпер двері.

— Привіт, — промовив Коваль. — Оленко, ти вдома?
— Вдома, — байдуже відгукнулася дружина. — Привіт. Ну що, йти котлети смажити?

Коваль дав собі слово діяти рішуче — впевнено, різко, по-чоловічому! Поставити крапку у подвійному житті, поки на губах не вивітрився смак поцілунків коханки, поки знову не засмоктало болото побутових клопотів.
— Оленко, — Коваль прокашлявся. — Я прийшов тобі сказати… що нам треба розійтися.

На цю зізнання Олена відреагувала більш ніж спокійно. Олену Коваль взагалі було важко вивести з рівного стану. Колись він навіть жартома кликав її «Оленою Залізною».
— Тобто як? — спитала Олена з порогу кухні. — Мені не смажити котлети?
— На твій розсуд, — промовив Коваль. — Хочеш — смаж, не хочеш — не смаж. А я йду до іншої жінки.

Після такого більшість дружин кидалася на чоловіків із сковорідкою або влаштовувала гарячу сцену. Але Олена до цієї більшості не належала.
— Ой, ну й дурня якась, — сказала вона. — Ти мої чоботи з ремонту приніс?
— Ні, — зніяковів Коваль. — Якщо для тебе це так важливо — зараз же поїду і заберу!
— Ох-хо… — пробурчала Олена. — Який же ти, Ковалю, попереду батька в пекло лізеш. Пошлеш дурня за чоботами — він старі й принесе.

Коваль образився. Йому почало здаватися, що розмова про розрив йде якось не так. Бракує емоцій, пристрасті, обурення! Але чого ж чекати від дружини, яку всі знають як Олену Залізну?

— Мені здається, Оленко, ти мене не чуєш! — сказав Коваль. — Я офіційно заявляю, що йду до іншої жінки, покидаю тебе, а ти про якісь чоботи!
— Саме так, — відповіла Олена. — На відміну від мене, ти можеш йти куди завгодно. Адже твої чоботи не в ремонті. Чому б і не ходити?

Вони прожили разом довго, але Коваль досі не міг зрозуміти, коли дружина жартує, а коли говорить серйозно. У свій час його якраз і привабила її врівноваженість, неконфліктність і лаконічність. Ну й плюс — господарськість та гарні… форми.

Олена була надійна, вірна і холоднокровна, як двірняжка взимку. Але зараз Коваль кохав іншу. Кохав палко, гріховно, солодко! Тому треба було розставити всі крапки над «ї» і згортати валізи в нове життя.
— Ось так, Оленко, — промовив Коваль із нотками урочистості, смутку і жалю. — Я за все тобі вдячний, але йду, бо кохаю іншу. А тебе — ні.
— Ой, дурниця, — сказала Олена. — Не кохає він мене, абияка людина! Моя мама, наприклад, кохала сусіда. А тато кохав шахи і горілку. І що? Подивись, яка я в підсумку чудова вийшла!

Коваль знав, що сперечКоваль замер на мить, потім розсміявся, махнув рукою і пішов до ванни, а Олена спокійно повернулася до котлет, додавши собі в думці: “Ну от, ще один дурень, якого доведеться лікувати”.