Несподівані візити: Як невістка поклала свекруху на місце

Кухню наповнив бадьорий запах киплячого борщу, який мішала Марія Іванівна, сопучи та важко дихаючи. Вона панувала в цьому невеличкому просторі, ніби справжня королева, роздаючи накази дерев’яною ложкою. За вікном розливався ранньовесняний сутінок, але в Катрусі, невістки Марії Іванівни, не було часу насолоджуватися тишею. Її затишний побут розвалився з приїздом незапрошеної гості, яка не просто порушила порядок, а й ніби оголосила себе головною в цій родині під гаслом: «Тут я командуватиму».

Марія Іванівна була жінкою з характером. Її повні щоки надавали обличчю важливості, а холодні очі під густими, поки що не сивими бровами дивилися з таким осудливим проникненням, що іноді хотілося вибачатися навіть за те, що просто чхнув. Вона любила говорити різко, ніби її слова — не думка, а остання правда. У своїй квартирі вона затеяла ремонт і приїхала до молодих пожити на невизначений термін.

— Спальня в вас, звісно, маленька, — буркнула свекруха в перший же вечір, озираючи кімнату. — Та нічого, зійде. Застели мені чисту постіль, не ту, якою самі користуєтеся. Я ж не по готелям їзджу, а до дітей.

Катруся зупинилася, вражена.

— Але це ж наша спальня, — нерішуче заперечила вона, не приховуючи роздратування. — Ми з Ігорем тут спимо!

Свекруха лише хмикнула.

— То що? У вас у вітальні широкий диван. Ви молоді, здорові, трохи постраждаєте. А мені, знаєш, спину шкода! То й потерпите. Та я ж не надовго, не хвилюйся.

«Не надовго» звучало ніби обнадійливо. Але Катруся вже зрозуміла: цей «тимчасовий» візит стане для неї справжнім випробуванням.

Щойно вона почала звикати до незваної гості, як у двері постукали. На порозі стояла Тетяна, молодша донька Марії Іванівни. Безтурботна, весела та безробітна дівчина просто ввійшла з великою сумкою.

— Привіт, я до вас, — сказала вона, скидаючи черевики біля дверей. — Трохи поживу. Можна навіть на підлозі, бо грошей нема, а їсти хочеться. Мама ж у вас, от я й подумала — ви такі гостинні, можу й назавжди залишитися. Катрусю, чайку зроби, бо з дороги втомилася.

Катруся стояла наче приголомшена. Це була її квартира, її дім. Але з кожним приходом гостей вона відчувала себе тут чужою.

— Ігор! — скрикнула вона пізніше на кухні. — Що це ще таке? Чому я всім маю? Чому вони себе почувають тут господарями? Коли твоя мати поїде? І чому Таня теж тут?!

Але Ігор лише знизав плечима.

— Ну, ти ж знаєш маму, — спокійно відповів він. — Вона така. Не звертай уваги. Вони скоро поїдуть.

— Скоро — це коли? Через тиждень чи через місяць? — перебила його Катруся. — Вони навіть не питають! А ще ця «королева» зайняла НАШУ спальню, Ігор, твою матір!

— Не починай, добре? — різко обірвав він. — Мама вже літня, їй треба допомагати.

Катруся глибоко зітхнула і замовкла. Але гнів клекотів у ній.

Кожен наступний день був як болото. Марія Іванівна командМарія Іванівна так і продовжувала роздавати накази, але одного ранку Катруся, зібравшившись із духом, поставила межі — і тоді свекруха нарешті зрозуміла, що в цьому домі гості мають бути лише запрошеними.