Колишня любов

«Дякую тобі, Олежку! Не знаю, що б я без тебе робила», — засвітилося повідомлення на екрані телефону.

Телефон чоловіка завибрував прямо у її руці. Маріанна мимоволі глянула на екран. Відправником була якась Тетянка. Кінець тексту прикрашав смайлик у вигляді серця.

Маріанна відкрила очі. Тетянка? Олежку? Вона могла б подумати, що це якась далека родичка або колега, якби не одне «але»: у чоловіка не було жодної Тетянки серед знайомих. Чи була?

Вона різко підвела погляд. Треба спершу з’ясувати, а потім уже робити висновки. Та серце штовхнуло ревнощами.

— Хто така Тетянка? — Маріанна з усіх сил намагалася, щоб голос не затремтів.

Олег, який у цей момент спокійно пив каву, навіть не відразу зрозумів, про що йде мова.

— Що?
— Тетянка, — промовила вона, показуючи йому телефон. — Хто це?

Чоловік глянув на екран, у його очах блимнуло напруження. Він швидко відвернувся й знизав плечима.

— А… Це Тетяна.

Маріанна завмерла.

— Яка ще Тетяна?
— Ну… Моя колишня. Між нами вже нічого такого немає.

Вона повільно поклала його телефон на стіл і складЗа вікном почався дощ, і Маріанна зрозуміла, що ця буря нарешті звільнила її від усього, що більше не мало значення.