Її щастя, а платимо ми

— Ой, Наталко, як добре, що тебе під’їздом зустріла! Я тоді навіть і підніматись до вас не буду! — ледве переведуючи дух, вимовила Антонина Дмитрівна, свекруха Наталки.

— Доброго дня! — трохи збентежено відповіла Наталка, зустрівши свекруху біля під’їзду.

Не можна сказати, що між ними були погані стосунки. Просто свекруха до них у гості не дуже жаліла, бо цілком і повністю присвятила себе доньці Мар’янці.

— Наталко, дай тисячу гривень. Мар’яночку з Івасиком у санаторій відправляємо. То одне треба купити, то інше. А цени скрізь просто завісяні! Сама розумієш… — сказала свекруха, закачуючи очі й клацаючи язиком.

У черговий раз під час розмови зі свекрухою Наталку всередині закипіло. Здавалося, вже тисячу разів у думках вона прокручувала фразу: «Я вам не банкомат!». Вона б сказала це і свекрусі, і її доньці Мар’янці. Сказала б прямо в обличчя й назавжди припинила це нескінченне жебрацтво!

Але сказати Наталка не наважувалася. Антонина Дмитрівна — мати її чоловіка Андрія, бабуся їх донечки Оленки. Сказати — означало піти на відкритий конфлікт, зіпсувати стосунки, внести розбрат у родину. Наталка дуже переживала за почуття Андрія, бо у разі скандалу йому довелося б розриватися між дружиною й матір’ю. Лише тому Наталка мовчала. Але в той же час розуміла, що мовчати більше не може. Жінка подивилася на свекруху, почуття переповнювали її, але вона покірно полізла в сумку за гаманцем…

…Наталка поверталася з роботи в поганому настрої. Чергова перевірка, ревізори причіпляються до кожної дрібниці, а шеф зривається на всіх підряд. Жінка затрималася на дві години, потім заїхала у магазин, а тепер треба готувати вечерю, уроки з донькою вчити, одяг на завтра підготувати… Справи нескінченні, перераховувати всі — часу не вистачить.

Наталка втомлено піднімалася сходами, відкрила своїм ключем квартиру.

— Мамо, привіт! Нам на «природознавство» на завтра проект про птахів треба зробити. Ти мені допоможеш? — назустріч вибігла дев’ятирічна Оленка й одразу ж «порадувала» маму.

— Звичайно, Олю. Зараз я переодягнуся, вечерю швиденько приготую, і подивимося.

Наталка поклала сумки на кухні, пройшла в кімнату.

— Ой, Наталко, я й не почув, як ти зайшла. Чого така засмучена, знову на роботі проблеми? — запитав чоловік.

— Так, чергова перевірка. Все як завжди! — махнула рукою Наталка.

— Слухай, я матері переказав тисячу гривень. Вони Івасикові на весняний комбінезон просили.

— Андрію, може, вже годі їх спонсорувати?! Зрештою, в Івасика є батько, так нехай він його й одягає! Чому їхні проблеми завжди стають нашою вічною головною білою?! — почала обурюватися Наталка.

— Наталко, ну чого ти заводишся? Ти ж знаєш, яка там ситуація…

— Яка,