Моя рідна душа

Моя дитинка

Оксана обожала свого сина і дуже ним пишалася. Часом дивувалася — як так вийшло, що цей гарний, ставний чоловік двадцяти чотирьох років — її власна дитина? Невже той час, коли він був малесею, промайнув так швидко? А тепер уже дорослий, має дівчину, скоро, мабуть, одружиться, заведе сім’ю… Вона гадала, що готова до цього, прийме будь-який його вибір, аби тільки син був щасливим.

І як же він схожий на неї…

***

Одружилася вона ще в університеті, за закоханістю. Мати відмовляла.

— Куди поспішаєте? На стипендію жити збираєтеся? Невже рік не дочекаєтеся? Закінчили б навчання спочатку. А якщо діти? Оксанко, розумій, кохання від тебе не втече. Та й твій Денис — ще й скарб знайшовся…

Але Оксана не слухала і сердилася на матір. Як вона не розуміє, що без коханого жити неможливо! Звичайно, Оксана настояла на своєму. Вийшла заміж. Мамина колега запропонувала молодим малесеньку квартиру, що залишилася їй у спадок від покійної бабусі. Грошей не брала — платіть комуналку, і досить. Які в студентів гроші?

Квартира, звичайно, старая, десятиліттями без ремонту. Та все ж майже дарма. Оксана вважала це удачею. Вона вимила всі куточки, повісила чисті фіранки, які дала мама, накрила потертий диван своєю улюбленою ковдрою. Жити можна.

Та розчарування у шлюбі й у чоловікові прийшло занадто швидко. І як же важко було зізнатися, що мама, як завжди, виявилася правою. Вже через три місяці Оксана дивувалася: як вона могла так помилитися в Денисі? Невже була сліпою?

Гроші в нього не затримувалися. Тут же купував собі якусь марновірну річ чи нові кросівки. Тусувався з друзями до пізньої ночі, а вранці не міг піднятися на пари. Його взагалі не хвилювало, що вони з дружиною їстимуть? На які гроші вона купить продукти?

Оксана терпіла, нічого не розповідала мамі. Але та й так усе відчувала. Підкидала дочці грошей, приносила їжу.

А Денис усе частіше став запрошувати до себе друзів. У нього ж є власна квартира! Завжди голодні студенти спустошували холодильник, з’їдали все, що приносила мама.

Якось Денис прокинувся, відкрив холодильник і здивувався:

— А де все?

— Твої друзі вчора з’їли, не пам’ятаєш? — гірко всміхнулася Оксана.

— І вареники? — уточнив чоловік.

Щоб їх під пиво всмалив хто.

— І вареники, і котлети, і картопля, навіть сметану з’їли.

Денис закрив холодильник. Поснідав чаєм із засохлим шматочком хліба, що завалився у хлібниці.

Оксана не витримала і вилила йому все, що думала. Якщо йому байдужа дружина, яка щоразу миє гори посуду, то хоч би маму поважав! Вона купує їм продукти, готує, а він годує своїх друзяк. Хоч один із них дав грошей? Приніс хоча б буханку хліба?

Чоловік вибачався, обіцяв, що більше так не буде. Але проходив тиждень, наставала п’ятниця, і холодильник знову спустошувала ненаситна сарана.

— Годі! Не можу більше! — сказала Оксана, усвідІ ось, коли онук уперше сміявся на її руках, Оксана зрозуміла, що всі ці роки було варто чекати.