Я відчував твій слух, мамо

— Бабусь, казку розкажеш? — запитав шестирічний Дениско.

— Лише коротку. Вже час спати. Завтра в садочок не прокинешся, — Наталка поправила на онукові ковдру.

— Прокинюсь, — пообіцяв хлопчик.

Вона вимкнула світло, залишила лише нічну лампу біля ліжка, взяла з полиці книжку, надягла окуляри й знову сіла біля Дениска.

— Ляж зі мною, — попросив він і відсунувся, звільняючи місце.

— Так я й засну. Але він подивився так благально, що Наталка зітхнула й прилягла. Дениско миттю притулився до неї й позіхнув.

Вона почала читати, час від часи прислухаючись до дихання онука. Коли переконалася, що спить, обережно підвелась і вийшла з кімнати, притворивши двері.

На кухні торкнулася чайника — ще теплий. Налила чаю й сіла за стіл. «Де ж Настюся? Обіцяла о дев’ятій, а зараз одинадцята. Може, заночувала у подруги? Подзвонила б…» Вона перехрестилась на іконку в кутку. «Зачекаю ще трохи.»

Ковтнула гіркого чаю й зідхнула. Випити не вийшло — вилила в раковину й підійшла до вікна, за яким стояла густа, тривожна темрява.

Раптом за спиною гучно задзвонив телефон. Наталка аж підскочила, кинулась до столу, щоб не розбудити Дениска. На екрані — невідомий номер.

«Шахраї? Запізнилися. А раптом у Насті акумулятор сів?» — і вона підняла трубку.

— Добрий вечір. Майор Ковальчук. Настя Шевченко вам ким доводиться?

— Донькою. Що сталося? Чому… — почала вона.
— Як до вас звертатися? — перебив беземоційний голос.

— Наталіє Петрівною.

— Наталіє Петрівно, тримайте себе в руках…

— Як не хвилюватися? Поліція серед ночі не дзвонить просто так! Може, ви шахрай? Гроші будете вимагати? Та в мене й немає! Що ви мовчите?

— Ваша донька потрапила в аварію на трасі…

Після цих слів Наталка вже не чула нічого. Стиснула руку на грудях, намагаючись вгамувати бешене серце. А майор говорив і говорив. Вона глибоко вдихнула й закашлялася. Очі заповнили сльози.

— Скажіть мені… — прошепотіла вона, — вона жива?

— Жива, але в комі. Стан важкий.

— У якій лікарні? — слова застрявали в горлі.

— У п’ятій, але зараз їхати не варто. Ви з її сином? Будьте з ним. Вона все одно в операційній…

Відчувши, що земля пливла з-під ніг, Наталка сіла на табурет. Відкрила холодильник, дістала валер’янку, накапала в чашку, збилаІ тоді вона вирішила — завтра ж піде в церкву, поставить свічку за здоров’я доньки та вірячи, що любов і молитва можуть творити дива.