Пробудження свідомості

**Прозріння**

– Олеженьку. – Соломія увійшла до кімнати, сховавши руки за спину. Її очі сяяли, а на губах грала загадкова усмішка.

Олег відразу ж підвівся з дивану, цікаво нахиляючись до неї.

– Що там у тебе? Не муч, показуй!

– Ось. – Вона простягнула долоню. На ній лежав невеликий предмет. Олег ще не розгледів, що це, але його посмішка вже почала згасати.

– Що це? – Він відсунувся, ніби від несподіваного удару.

– Подивись! – Соломія підійшла ближче, не опускаючи руки. – Я вагітна! – голос її тремтів від щастя.

«Вагітна», – пролунало в голові у Олега. Усмішка зникла. Він дивився на Соломію з жахом, ніби перед ним стояла не вона, а хтось чужій.

Її очі потьмяніли, немов світло в кімнаті раптово вимкнули. Вона стиснула в долоні тест і повільно опустила руку.

– Тобі не радісно? – тепер у голосі лунали сльози.

– Соломіє, ми ж домовлялися чекати, – Олег сердито відірвався. – Ти перестала пити таблетки?

– Я забула раз, а потім… – Вона сіла поруч, але він одразу ж відсунувся.

– Навіщо? Чому не сказала? Ти ще сама дитина! – Він схопився, заходив по кімнаті.

– Давай обговоримо, не поспішатимемо…

– Я не зроблю аборт. Він уже є. Я знаю, що це хлопчик. Він буде схожий на тебе. – Соломія дивилася на нього з рішучістю.

Олег онімів. Сльози котилися по її щоках. Він сів поряд, обійняв її.

«Треба бути м’якшим…»

Та вона підвелася, ніби відчула його думки.

– Я. Не. Зроблю. Аборт. – Кожне слово вимовлялося чітко.

– Я не те хотів сказати. Просто розгубився. – Він підтягнув її до себе. – Дурненька моя… Я ж тебе люблю.

– Правда тобі радісно? – вона витерла сльози.

– Звичайно, – промовив Олег, а сам думав: «Ще дев’ять місяців… Усе може статися…»

Час минав. Олег не помічав змін у Соломії. Можливо, тест помилився? Та через місяць у неї почався токсикоз. Вона знесилилася, змарніла, відмовлялася від їжі. Раніше вони щовечора кудись виходили – тепер вона лежала вдома.

– Соломіє, у Вадима у суботу день народження.

– Іди сам. Я не висиджу, – буркнула вона, відвернувшись до стіни.

Олег зрадів. На святі він пив, сміявся, насолоджувався свободою. Повернувся пізно. Соломія лежала в тій самій позі.

Згодом у неї виріс живіт. Вона скигляла, не давала йому спати, відмовляла у близькості. Його обурення росло разом із її фігурою.

– Коли ви вже одружитеся? – спитала мати під час його візиту.

– Яка весілля з животом?

– Просто розпишіться. Я ж попереджувала…

– Вистачить! – огризнувся він.

По дорозі додому Олег зайшов у бар. Ледве заснув – і раптом почув її голос:

– Олегу! Прокинься!

– Що? – він розплющив очі.

– Мені погано. Болить… – Соломія скривилася.

Він схопив телефон – розряджений. Витягнув її.

– Викличу таксі. Одягайся.

У передпокої вона сиділа, обхопивши живіт. Біля ніг стояла сумка.

– Документи взяла? Поїхали.

У таксі вона стогнала, стискуючи його руку.

– Потерпи, – бурмотів Олег.

У приймальній його зустріла акушерка.

– Входи, доню. А ти, тату, додому. – Двері замкнулися перед його носом.

Через чотири години народився хлопчик. Олег, приголомшений, поїхав до матері.

– Вітаю. Тепер купуй усe для сина.

Вони завалили магазин. Увечері Олег сидів із друзями у кафе. Випивали, сміялися.

– А ми чого святкуємо? – почувся за його спиною голос.

На плечі впали м’які ладони.

– Привіт, гарнюне, – дівчина притулилася до нього.

– Марічко? – здивувався він.

– Ой, обережніше, – засміявся один із друзів. – У нього син народився!

Більше Олег нічого не пам’ятав. Прокинувся в незнайомій кімнаті.

– Вставай, татуню, – поруч стояла Марічка.

– Я у тебе?

– Так. Тобі ж не до дому? – вона посміхнулася.

Він згадав усе.

– Вибач… – вийшов із квартири.

На вулиці побіг. Купив іграшку в кіоску. Піднімаючись сходами, думав: «Чи пробачить вона?»

Двері відчинила Соломія. Вона розцвіла – пишна, вродлива.

– Можна?

Вона мовчки відійшла. Олег зайшов. На підлозі сидів син, будував вежу з кубиків.

– Це тобі, – Олег подав йому ведмедика.

Хлопчик засміявся, простягнув рученята. Олег підкинув його вгору.

– Обережно! – скрикнула Соломія.

– Я обіцяю… – він притиснув сина до грудей. – Ніколи вас не покину.

Вона дивилася на них. У її очах блищали сльози.