Цілющий шлях до достатку

Ліки від лиха
Любка й Володимир зустрілися ще в університеті. Обоє жили в гуртожитку. Що будуть разом, вирішили одразу, але лише після випуску. Як завжди, життя внесло корективи у прості плани закоханих. Любка на останньому курсі завагітніла.

“Володю, що робити?” – Любка в розпачі дивилася на друга. “Ти ж знаєш, яка в мене мати строга? Відпускати на навчання не хотіла. Їле-єле вмовила. Обіцяла, що не попадуся, як вона, не народу без чоловіка. А тепер що? Як я повернуся додому? Мати мене вб’є.” – Любка прикусила губу, намагаючись не розридатися.

Володимир теж злякався, але вирішив вчинити по-чоловічому й врятувати честь коханої. Батьки ніяких умов йому не ставили, коли відпускали навчатися у велике місто, нещасну й заревану Любку він любив, тому запропонував розписатися. Попереду держіспити, не до весілля.

Подзвонив батькам, чесно у всьому зізнався, сказав, що приїде після університету з дипломом і дружиною. Ті, звичайно, поскандалили, без цього ніяк. Але що поробиш – нехай приїжджають разом.

Любка перелякано ховала за спиною чоловіка випинаючийся живіт, стоячи у тісній передпокої його батьків. Батько насупився, мати хитала головою й дорікала молодим, що поспішили з дитиною, одружилися без батьківського благословення. Не до добра. Хіба з цього починають життя? Поохали, посварили, але вирішили допомогти молодим стати на ноги. Продали дачу, поскребли по засіках і купили синові з дружиною однушку.

“Чим могли, допомогли, а далі самі,” – напутствував батько.

Через два місяці Любка народила донечку.

Володимир працював, але грошей на сім’ю постійно не вистачало. Батьки й так віддали все, що могли. Та й соромно продовжувати тягнути з них гроші, пора самому починати заробляти. Тут колишній шкільний товариш запропонував зайнятися продажем комп’ютерів.

“Справа стояча. Зараз треба ловити момент, комп’ютери нарасхват. У мене є деякі зв’язки з постачальниками, домовлюся. Ти вчасно повернувся. У комп’ютерах ти шариш, а я тільки освоюю. Разом ми тут таку справу розкрутимо!” – умовляв колишній однокласник.

Дев’яності з рекетом залишилися позаду. Ризик, звісно, є, але все легально, можна спробувати. І Володимир погодився. Лише довелося позичити чималу суму грошей для старту та рівноправного партнерства у бізнесі.

Товар закупляли неліквідний, зате дешево. Володимир доводив техніку до ладу, наповнював потрібними програмами, лагодив, якщо треба. Продавали у рази дорожче. Справа пішла. Володимир зміг не лише повернути борг, а й купити двокімнатну квартиру.

Донечка підросла, пора було віддавати її до садочка. Та й Любка рвалася на роботу.

“Сиділа б вдома, грошей вистачає. Що ти видумала?” – бурчав Володимир. “Пора вже про сина подумати.”

“Дай трохи відпочити. Я ще від пелюшок не відійшла. Після університету жодного дня не працювала. Та й Оленці корисно з однолітками спілкуватися. Як потім до школи йтиме?” – умовляла Любка.

Але до садочка просто так не потрапиш, місць нема. Любці запропонували влаштуватися нянечкою у дитячий садок, тоді й доньку візьмуть. Вона вагатися не стала, одразу погодилася.

“З вищою освітою в нянечки? Не сором мене,” – гарчав Володимир.

“Не сердься. Це лише на рік, щоб Оленку взяли. Потім звільнюся й влаштуІ коли Володимир повернувся з кормом для кота, він побачив, як Любка сміялася вперше за довгі місяці, а Тошка гранично задоволено мурчав у неї на колінах.